11 липня у Польщі вшановують жертв подій на Волині у 1942–1943 роках.Безглуздо заперечувати факти масових вбивств під час українсько-польської війни на Волині у 1943 році. Але ще безглуздіше не бачити і не розуміти української мотивації.У 1941 Волинь опинилася під окупацією Німеччини. Логіка здорового глузду підказувала, що за таких умов поляки, які залишилися на Волині, не повинні встрявати у конфлікт із українцями. Натомість екзильний польський уряд, який перебрався у Лондон, віддав наказ саме на Волині творити підпільне збройне формування – Армію Крайову (АК), яка ставила за мету утримати Волинь у складі майбутньої польської держави.Водночас на цей час припадає процес активного становлення українських націоналістичних формувань. Зокрема ОУН і УПА боролися не просто проти окупантів, а за встановлення на українських етнічних землях незалежної держави. Це неминуче ставило їх у конфлікт із АК та польським урядом у Лондоні, який і надалі вважав Волинь польською землею.Весною 1943 німці готували чергове відправлення молоді на роботу до Німеччини. До цієї акції було залучено українську поліцію, однак вона відмовилася допомагати німцям. За це у Здолбунові нацисти роззброїли поліцаїв: 12 осіб розстріляли, а решту вивезли до Райху.Натомість у лави поліції почали масово вступати поляки. Із них дуже часто формувалися каральні експедиції, які роз’їжджали селами Волині й переслідували мирне українське населення. У квітні 1943 року польські поліційні частини розташовувалися у багатьох районах і повітових містах, Волині. Саме поляки провокували виступи німців проти мирного українського населення.Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стали події 17 березня 1943 в селі Ремель, що на Рівненщині. Тут каральні загони СС не без допомоги польської поліції вчинили криваву розправу над мирним українським населенням. Було замордовано і розстріляно 615 ні в чому не винних селян. Вціліло лише 70 мешканців села. Виявилося, що «вина» українців полягала в тому, що вони взяли до своїх сімей колишніх полонених радянської армії – східняків-українців.Відплатні акції не забарилися. УПА вирішила деполонізувати Західну Україну, зокрема Волинь. Полякам рекомендовано за 48 годин вибратися за Буг або Сян. З того часу й починається українсько-польська війна на Волині.Апогей протистояння припав на липень 1943. Уцей час відбулося близько 300 антипольських акцій. Більшість із них заторкнули насамперед Сарнський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський повіти. Відплатні акції відбувалися у Дубенському та Луцькому повітах. У липні-серпні перенеслися на Горохівський, Ковельський і Володимирський. У серпні – Любінський.Це, без сумніву, свідчить про плановий характер дій українських націоналістів та їхні намагання відтиснути поляків за історичні межі українсько-польського кордону.Отже, Україна має всі підстави у діалозі з польської стороною домагатися врахування таких принципових аспектів:1. Бойові дії ОУН і УПА мали тільки одну мету – звільнити територію Волині від окупаційних сил, серед яких поляки, зокрема Армія Крайова, вважали Волинь частиною Польщі.2. Слід наголосити, що, поляки тісно співпрацювали з комуністами і червоними партизанами, які вважалися для ОУН і УПА найголовнішим ворогом, і це посилювало українсько-польське збройне протистояння.3. Відплатні акції ОУН і УПА не поширювалися на традиційні польські території.І найголовніше, ОУН і УПА визнані українським законом, а отже Україна не дозволить нікому паплюжити їхню честь і гідність.@nationalizm