В Архіві ОУН зберігається листування членів Проводу Українських Націоналістів з полковником Євгеном Коновальцем з приводу різних людей, які запідозрювалися у зв’язках з ворожими агентурами. Передусім вражає те, що таких людей було багато, і під прицілом був не тільки Є. Коновалець. Так, у січні 1934 року провідний діяч ОУН, один із її ідеологів Микола Сціборський у листі до Є.Коновальця розповів про такого собі «Івана Івановича», який зустрівся з ним у Парижі, назвався посланцем сестри та передав йому її та його дружини «листи». В цих «листах», зокрема містилися розповіді про щасливе життя в радянській Україні, а відповідно благання більше не займатися націоналістичною діяльністю й повернутися до дому. Крім того, сам «Іван Іванович» дуже колоритно розповідав про успіхи радянської влади та всіляко схиляв Сціборського до зради ОУН, обіцяючи достойне життя в Україні. Можна лише уявити, що б з ним сталося, якби він повівся на цю провокацію. У кращому випадку - концтабір; у гіршому - смерть. Але Сціборський був не одинокий, кого обробляли спецслужби. Практично всі активні члени ПУН і найближчі співробітники Євгена Коновальця в той чи інший спосіб були під опікою НКВД. До їх честі, ніхто не став на шлях зради. Правда, при цьому вони не вберегли провідника… З метою здобути довіру Є.Коновальця, проникнути у керівне ядро ОУН застосовувалася різноманітна тактика. Окремі її елементи цікаві і повчальні, а, можливо, не втратили й сьогодні своєї актуальності. З листування діячів ПУН з Є .Коновальцем видно, що один із улюблених прийомів полягав у тому, що голові ОУН намагалися донести інформацію, яка апріорі йому мала сподобатися. Наприклад, йому, іншим членам ПУН, зокрема М. Сціборському, розповідали, що радянська Україна фактично «дихає» повстанням. Мовляв, ось-ось люди піднімуться на боротьбу з більшовиками. Щоб це виглядало правдоподібно, розповідали про «українського націоналіста» Миколу Скрипника - голову першого українського радянського уряду, активного провідника більшовицької політики українізації України. Також повідомлялося про існування в Україні «потужних» підпільних націоналістичних організацій з яким неодмінно ОУН мала б налагодити контакти. Зокрема інформувалося про так звану «Організацію Українських Революціонерів», яка начебто налічувала десятки тисяч членів, з-поміж яких чимало студенів та вчених з Академії наук України. До речі, Коновалець, який внаслідок суворого емігрантського життя був відірваний від України, схвально сприймав таку інформацію, вважав, що, можливо, частково, але вона віддзеркалює реальну ситуацію. Інший тактичний хід був пов'язаний із намаганнями нацьковувати одних членів ОУН на інших, поглибити протиріччя, які на той час існували в ОУН. У даному випадку перед Є. Коновальцем малювалися «страхи», які на нього і ОУН очікували у разі бунту в середині організації. Тут треба наголосити, що, саме цей тактичний хід дав результат. В існуванні інтриг важливе місце займала робота на зразок тої, що її проводив згадуваний «Іван Іванович». Якщо не вдавалося заманити котрогось з членів ПУН до України, тоді сам факт існування родинних стосунків між членом ПУН і ріднею подавався як його зв’язок із спецслужбами більшовицької Росії. Микола Сціборський ледь не постраждав саме від такої «технології». Щоб не бути запідозреним у зв’язках з НКВД він навіть змушений був ініціювати над собою організаційний суд, який відбувся і повністю його виправдав.@nationalizm