ОУН, що була заснована 3 лютого 1929 р. у Відні, створювалася не завдяки історичній, політичній чи міжнародній кон’юнктурі, а всупереч їй. Генеза її постання лежить у добі УНР, а точніше наслідках її поразки. Тоді вважалося, що історія буття Української нації завершилася катастрофою: втрачено державність; територія України розділена між чотирма суміжними країнами. Еліта Нації - знищена, або перейшла на службу до окупантів. На еміграції українці здебільшого перебували у стані деморалізації та глибокої апатії. А цивілізована і демократична Європа просто «забила» на Україну і українців. За цих обставин, здавалася б, не може виникнути нічого, щоб створило реальний опір дійсності. Але у ХХ сторіччі Бог дарував українцям Євгена Коновальця. Спочатку під його проводом створюється Українська Військова Організація, яка вважала себе спадкоємницю Армії УНР, а згодом інші здебільшого молодіжні, націоналістичного спрямування структури, у яких вирує ідея нового походу за свободу. Так на чужині сформувалося середовище, яке поразку УНР сприйняло не як епілог, а пролог боротьби українського народу на національну державність. ОУН під проводом Євгена Коновальця зруйнувала усі усталені на той час стереотипи. Перший стереотип: не можна вести боротьбу на всі фронти. ОУН таку боротьбу вела. Земля під окупантами горіла на українських землях тодішньої Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, більшовицької Росії. Другий стереотип: без союзників на можна сподіватися на перемогу. ОУН не мала союзників. Вождь Євген Коновалець, інші керманичі ОУН, постійно змінювали місце свого перебування, бо жодна європейська країна не толерувала боротьби українців за свою державу, вважаючи їх «терористами», й не хотіла псувати стосунків із більшовицькою Росією, яка набирала сили і становила реальну загрозу для Європи. Третій стереотип: національно-визвольна боротьба не може бути всеохоплюючою, оскільки розпорошуються ресурси й ослаблюється рух. ОУН вела тотальну боротьбу із використанням усіх можливих на форм і методів: починаючи від збройних сутичок і атентатів, закінчуючи здобуттям політичних впливів на парламенти європейських країн. У політичному дискурсі ХХ сторіччя можна побачити лише дві політичні сили із майже вісімдесятилітньою історією. Це, безумовно, ОУН та більшовицький рух у різних його модифікаціях. Одні змагалися за Українську Самостійну Соборну Державу; другі - панування пролетаріату у всьому світі. Одні пишається, що їх мета досягнута; другі – перетворилися у політичний маргінес. Невблаганний час розставив усе на свої місця. У цьому сторіччі ОУН стала одним із символів у війні з Московією. Символом, якого Москва ніколи не здолає!@nationalizm