Вбивство Євгена Коновальця у Роттердамі 23 травня 1938 р. вважається трагедією. Але тоді, коли все сталося, цю смерть переживали як національну катастрофу. Авто із катафалком Вождя і супроводжуючі авта прибули на католицький цвинтар «Кросвік», де, як правило, хоронять відомих людей і де чимало старовинних поховань. Біля високої східної брами похоронна процесія зупинилася. На них очікував невеликий гурт людей. На малій швидкості заїхали на територію цвинтаря, де розташована цвинтарна каплиця. Тут католицький священник відправив панахиду, після якої усі присутні направилися до місця поховання. Ольга не кваплячись вийшла з авто. Уся в чорному, а через плече - хутро. Озирнулася довкола. Людей небагато. Підійшли Барановський, Курманович. Відкілясь взявся Ярослав Оршан Чемеринський, який очолював «Націоналістичну пресову службу». Перед нею свіжовикопана могила, де ось-ось навіки спочине її чоловік – Євген Коновалець. Священник із невеличким дитячим хором розпочали обряд похорону. Ольга намагалася молитися разом із хором, але відчула, що втрачає сили і притихла. Коли домовина із покійним лягла в акуратно викопану яму, де її швидко засипали землею, до неї приставили три вінки. Один від дружини і сина; другий від імені «Організації Українських Націоналістів»; і третій – від «Української Нації». Першим слово взяв генерал Віктор Курманович. Він, як військовик, був лаконічним: - Москва позбавила нашого вождя, а перед тим змогла вбити славної пам’яті отамана Симона Петлюру. Та помиляється Москва, коли вірить, що здолавши Коновальця, могла встромити ніж у серце націоналістичного руху. Так, його смерть, це страшна рана для нас. Але ворог сторицею заплатить за свій злочин. Його смерть не вбила нас, а зробила нас сильнішими. Мертве тіло, але дух вождя - найбільшого героя і мученика, надалі очолює українську національну революцію, яка неминуче визволить Україну від усіх займанців! Дорогий Євгене, ореол твоєї слави, геройства і мучеництва вічно світитиме прийдешнім поколінням. Останньою мала промовляти вдова. Вгамовуючи душевний біль і сльози, Ольга Коновалець спромоглася тільки на одне речення: - Ви мусите докінчити, продовжуйте його діло! Із майбутньої книжки «Андрій Мельник»@nationalizm