Зізнаватися у власних поразках — важко, майже нестерпноУявіть, що вам з живої рани треба відірвати бинт, який вже став частиною рани, яка постійно сочилася, а ти її підрихтовував в надії, що от-от і стане краще, що от-от і подіє.Але ставало лише гірше, бо як виявляється, ти жив в самообмані, навіть не усвідомлюючи цього. Ти терпів біль, і часами дійсно було легше, краще і навіть безтурботно. Але чим далі, тим ця рана більше давала про себе знати. Вона нила вечорами, а особливо ночами. Наодинці чи з кимось. У світлі дні сповнені радості і у дні відчаю і темноти. Одномоментно біль перетворився в перманентний, постійно ниючий і ріжучий. Наче сотні голок щосекунди протикають твоє тіло.І в ту мить, коли цей біль стає нестерпний приходить самоусвідомлення. Самоусвідомлення ситуації, в яку ти сам себе поставив, закрив, як у клітці. І замість того, щоб гоїти чи звернутися за допомогою ти пустив все насамотік. І тут є 2 шляхи: чесно зізнатися собі, що ти довбойоб або продовжувати робити вигляд, що все нормально, поки не дізнаєшся, що в тебе сепсис.Так от, не бійтеся зізнатися собі, що ви проєбались. Що в один момент, щось пішло не так, неважливо коли, це просто сталося. Зривати рану по-живому буде пиздець як боляче і я не буду вибачатися за спойлер. Але як тільки ви це зробите — стане легше. Цей біль ще переслідуватиме вас певний час і рана сочитиметься та нагадуватиме про себе. Але одного дня ви прокинетеся і не відчуєте болі, рана загоїться. Все зростеться і ви знову відчуєте, що все впорядку, що біль від усвідомлення своєї невдачі і її прийняття набагато менший, ніж життя в пройобі довгий час.