​​З Новим роком!Михайло БондаренкоКАЛОШІЛахматий сніг пластами літав у замороженому повітрі, насипав величезні замети і заліплював очі громадянам. Наближався вечір, засвічувались каламутні ліхтарі, і дзвіночки візників ставали в’їдливо голосними, впертими.Згорблена людина енергійно ступала по засніженому тротуару, занурюючись у сніг так глибоко, що тонкі її ноги здригались нервово від холоду.Так людина пройшла декілька вулиць і раптом відчула на одній нозі таку легкість, наче вона була зовсім роззутою. Людина оглянула ногу і побачила, що калоша зникла. Друга калоша була на місці.Людина йшла зустрічати Новий рік. Прийти в одній калоші — все одно, що прийти в одній штанині.Почалось шукання. Людина вернулась назад. Вона пройшла своїми слідами досить велике віддалення, але нічого не знайшла.Тоді вона вирішила позбутися і другої калоші. Перед нею стояв високий дерев’яний паркан. Людина зірвала з ноги осиротілу вдову і з неприхованого злобою кинула її за паркан. Сніг падав ще більший.Обом ногам стало легко. Людина йшла своїми попередніми слідами і похмуро проклинала життя.Підійшовши до того місця, де вона вперше помітила, що згубила калошу, людина побачила на снігу чорну пляму. Вона машинально копнула ногою і відкопала загублену калошу.Збільшивши дозу проклять, згорблена людина пішла назад. Паркан був високий. Перелізти через нього було досить трудно. Але знайти закинену калошу все-таки не вдалося.Ще трохи подумала людина і, ще збільшивши порцію проклять, вона закинула калошу в кущі і пішла до паркану. І тільки вона хотіла підняти догори ногу, як побачила біля самого паркану чорну пляму. Копнувши її, здивована людина побачила свою закинену калошу. Треба було вертатися в кущі і...Так тривало всю ніч. Нарешті постовий міліціонер побачив нещасного, коли він перелазив через паркан. Негайно він склав протокол, що починався так: 1-го січня 1928 року...З новим роком, громадяни!«Червоний перець», 1928, № 1Ілюстрація Михайла Щеглова для «Робітничої газети “Пролетар”.#наші20