​​Останній вірш про березень

Останній, тому що завтра квітень. І це буде вірш Еріха Мюзама (1878–1934), німецького поета й драматурга, мистецької богеми, політичного анархіста, одного з перших очільників Баварської радянської республіки. Хоча Червона Баварія, як називав її Йогансен, проіснувала лише місяць, у ній устигли змінитися уряди. Мюзам був у першому, який керував республікою шість днів. Депутатом солдатських БРР обирався й Адольф Гітлер. Після повалення республіки Мюзама заарештували і засудили до 15 років ув’язнення. Гітлеру вдалося уникнути розстрілу. Звичайно, Мюзам був постійним героєм радянської пропаганди. У тюрмі він написав п’єсу «Юда» (1920), яка вже 1923-го вийшла українською мовою в перекладі Майка Йогансена. А вже за рік Мюзама звільнили за амністією. За цією самою амністією на волю вийшов організатор «пивного путчу» Адольф Гітлер. У цей час у Берліні перебували троє українських письменників, які брали участь у демонстрації, що вітала звільненого з тюрми Мюзама. Двоє з них описали цю зустріч у своїх репортажах.«Вже сьома година, треба поспішати на демонстрацію. Сьогодні ж робітництво зустрічає випущеного з тюрми їхнього поета. Ми теж поспішали. Ще по чашці чаю — і гайда. Євген хекає й одкашлюється, одкладаючи на бік альбом. Валер чмихає носом і нервово одкидає вилами пальців волосся на голові, що пасмами лізе з лоба. А Павло, пальчиками тендітно поправляє пенсне, що чомусь в час розмови зсовується з носа. Чудасія! Всі нервуються!»У березні 1933 року Мюзама схопило гестапо, і після півтора року катувань 55-річного письменника вбили в концтаборі. Еріх МюзамБЕРЕЗЕНЬНічний сніг вулицю фарбує у блакить. Здіймається ліс чорно при дорозі,Галуззя голе простяга в погрозі —Мов зброя з форту зворожнілого стремить. Хто снігу тут вогкого нагромадив? Хто в небо стільки сірого убгав,Заблудлу ногу налякав і зрадив,Аж в остраху тепер сторожко сновига? То березень. Грозить і давить владно. То всесвіту вагітність неминуча. То розколов весняний випар чаднийЗимову тугу, смертну та рипучу.(Пер. з нім. Іван Кулик)Фото з журналу «Глобус», № 1 за 1925 рік.#наші20