Армія, в якій занадто багато людей і замало солдатів.Фінський національний оборонний університет (Maanpuolustuskorkeakoulu) випустив аналітичну записку про кризу людських ресурсів в російській армії.У цій записці йдеться про те, як російська система військового комплектування перебуває у стані глибокої кризи та водночас примусової адаптації. Вйна проти України стала каталізатором давно відомих проблем: слабкої якості підготовки, хронічного дефіциту професійних військових, а також суперечливого поєднання строкової служби й контрактної моделі. Євген Месснер ще у 1928 році зазначив: «у російській армії завжди було надто багато людей, але замало справжніх солдатів». Минуло майже стоо років, а ця характеристика виявилася напрочуд актуальною й для сьогоднішньої Росії.Гібридна система — поєднання призову та контракту — не створила балансу між кількістю й якістю. Вона залишилася радше інструментом для швидкого мобілізаційного нарощування чисельності, але не для формування професійного ядра. Контрактна служба, задумана як механізм професіоналізації, перетворилася на дорогий спосіб латати прогалини у втрачений час війни. У результаті, переваги професійної армії було знівельовано, а тягар мобілізації ліг на соціально вразливі групи.Особливу увагу у доповіді приділено мобілізаційним кампаніям: від хаотичної часткової мобілізації восени 2022 року до формування добровольчих батальйонів і використання приватних військових компаній. У статті цей процес називають «інволюційним»: замість поступової професіоналізації система скочується до фрагментарної й важко керованої структури. Бойовий резерв (система БАРС) практично провалився, залишившись «зрадженим і покинутим» — так охарактеризували його самі військовослужбовці.Серйозним обмеженням лишається й демографія: зменшення чисельності молодих чоловіків призовного віку поєднується з масовим ухилянням від служби. Соціальна легітимність армії низька — значна частина росіян, не бачить військову службу ані як патріотичний обов’язок, ані як кар’єрну можливість. Водночас Кремль намагається компенсувати дефіцит мотивації високими зарплатами й пільгами для контрактників, що фактично «купує лояльність» замість виховання патріотизму.Таким чином, записка показує парадокс: російська система попри свою неефективність і внутрішні суперечності все ж здатна генерувати достатню кількість особового складу для тривалої війни виснаження. Проте ціна цього процесу — деградація підготовки, падіння моралі та ерозія суспільної підтримки. У довгостроковій перспективі така модель не забезпечує стратегічних амбіцій Москви й підриває її спроможність до глибокої модернізації. Система не просувається вперед, а радше «відкочує назад, руйнуючи попередні здобутки реформ».