Меланхолійний звітМені майже 29 років і життя виглядає зовсім не таким, яким я собі його уявляла. Не гірше, не краще, просто все інакше. І як завжди за тиждень (ну і особливо за день до дня народження) стає зовсім сумно, здається, що ось ти ніби прожив ще один рік на цій землі, а так мало встиг, так мало створив, так мало любив, мало побачив. А проте, при всій самокритиці і безкінечному прагненні до самовдосконалення, я дуже старалась жити ціннісно, якісно, з любов’ю до себе і до оточуючих. Рік почався епічно, проте мені вдалось пережити одну з найнебезпечніших пригод (поки що) в моєму житті, і повернулася з Індії живою і здоровою, ще й з новими друзями. І написати про це смішну новелу. Я рада що можу ставитись з гумором майже до всього, що зі мною відбувається. Я складала іспити, працювала в новій кав’ярні, видала разом з друзями першу власну книгу і вже досить багато людей мають її у своїх домівках або на полицях книжкових крамниць. Я любила чоловіка і пережила болючий розрив, не втратила розум, трансформувала біль в мистецтво і продовжую вірити в любов, і в те, що я ще зустріну свою другу половинку. Хоча іноді буває буває самотньо. Була на 3 йога ретритах, почала займатись боксом, через складні бюрократичні процеси спочатку потрапила в борги і таки викрутилась через допомогу адвоката і мами, і все таки отримала стипендіальну підтримку, потрапила в новий клас, в якому мені подобається, зробила нові роботи і одну сольну виставку в Києві, а також декілька разів приймала участь у групових виставках, збирала донати, закривала збори, донатила сама, почала з подругами вести канал і писати туди спостереження за мистецтвом в різних точках світу, продала декілька робіт, була в Іспанії і в Туреччині, в Карпатах, в Бельгії, в Люксембурзі, в прекрасних музеях і галереях, на дивовижних виставках, ходила в сауну і планувала час, доглядала за шкірою, чекала, поки відросте волосся, читала книги, дивилась фільми, писала, оформила власну колекцію мистецтва в рамочки і повісила у себе в кімнаті, а ще влаштувала перестановку, багато говорила німецькою, фотографувала на плівку, почала цікавитися і досліджувати фотографію, займалась керамікою, ходила з великим гніздом на спині по місту, пришивала каміння до сукні, спробувала літографію, пішла в німецьку автошколу, читала свої тексти вголос англійською публічно, зустріла нових подруг, дарувала їм квіти доволі часто, посміхалася людям, варила смачну каву, намалювала багато ілюстрацій для шмальгаузен, зокрема проілюструвала книгу поезії, плавала на сапах, практикувала йогу і ходила в зал, готувала собі вдома корисну їжу, лягала вчасно спати (не дуже часто, проте), сварилася і мирилася з мамою, слухала подкасти і інтервʼю, дивилася на вогонь і на воду, працювала з деревом, з гіпсом, з тілом, з словом, намагалася бути чесною з людьми, і обіймати якісно довго тих кого люблю, розчаровувалась і зачаровувалась знову, і власне жила як можу, як вмію, як виходить. Я дуже вдячна за моє життя всім хто поруч, всім, хто захищає Україну, всім хто зі мною відвертий, всім хто мене любить і хто не любить, всім хто приймає мене і не засуджує, хто сміється з моїх жартів (особливо вдячна😌😁), всім, кому цікаво спостерігати за моїми процесами і пошуками, хто готовий спонтанно кудись зі мною їхати чи робити щось дивне, фотографуватись голими десь в лісах, хто довіряє мені свої секрети і вважає другом, а також тим, хто більше не поруч я теж дякую. А ще тим, хто поруч лише онлайн, але так щиро, що я завжди це відчуваю. І собі дякую, за віру у себе і любов. До себе і світу. І до мистецтва.Загадую закінчення війни. Лягаю спати, поки мені ще 28