​​Кінцевий етап Курської операції відкрив мені очі на кілька речей.В час відходу наших сил з Суджі, десятки блогерів та експертів плакали по тому як все погано і, часто не будучи навіть близько до театру бойових дій, давали цінні поради як вести війну на оперативно-стратегічному рівні. Між тим, поки одні робили в інтернеті якісь висновки щодо Курської операції та "фіксували збитки" по картам і таблицям осінтерів, для безпосередніх учасників нічого і близько не закінчилось. Ворог не зупиняв атак на відступаючі та виснажені війська та робив спроби прорватись через кордон. В підрозділах кипіла робота - як відтягнути людей, де розмістити нові позиції, кого на них виставити, які обрати шляхи під'їзду, де знайти засоби, і так далі. У кожного, в тому числі і у мене, була своя думка стосовно ситуації та було що сказати, але, як виявилось, зупиняли ворога не ниття та рефлексія, а пряма безпосередня діяльність бійців та всіх, хто їм допомагав. Тим, хто брав участь у подіях, вся тяжкість ситуації була очевидна і без пояснень експертів, місцями вона була навіть гірше, ніж можна прочитати в інтернеті. Але за інформаційним шумом та психічною атмосферою тих часів залишився в тіні подвиг бійців ДШВ, сухопутки, ТРО, груп ССО та прикордонників, які в лютому/березні 2025 намагались закріпитись на нових рубежах оборони, бились проти азіатів у найважчих умовах і цим виграли шанс зупинити подальший наступ на Сумщину. Принципово з тих часів нічого не змінилось.На фото окупант, який не дійшов до ДКУ, весна 2025.#війна