Чи зможе Трамп вийти з війни за декілька тижнів?Проблема не лише в його бажанні - вона полягає у стратегічній пастці, в якій опинився американський президент. Схематично вона виглядає так: Ізраїль та США досягли відчутних операційних результатів, але іранський режим адаптується. Тиск не зламав систему - він її радикалізував. Це класичний ефект «загартування противника».Тут ми стикаємося з ядерним чинником, який працює як обмежувач виходу. Близько 440 кг збагаченого урану - це не просто цифра. Це аргумент проти будь-якого «заморожування» конфлікту: залишити режим із таким потенціалом означає лише відстрочити більшу загрозу.Наявна дилема ескалації:Щоб нейтралізувати загрозу → потрібна глибша ескалація.Глибока ескалація → ризик хаотичного розпаду Ірану.Розпад Ірану → не прозахідна стабільність, а тривала нестабільність (аналогія з Іраком чи Лівією очевидна).Усе це відбувається на тлі закриття Ормузької протоки, що є потенційним тригером уже не регіональної, а глобальної економічної кризи. Ситуацію ускладнює той факт, що всередині Ірану немає прийнятного партнера для перемовин, а партнери по НАТО не готові вв'язуватися в авантюру Трампа та Нетаньягу після року «витирання об них ніг».Головна проблема на сьогодні - це відсутність того, що стратеги називають off-ramp (шляхом деескалації): немає переговорного партнера, немає коаліційної єдності, немає сценарію «перемоги», який не породжував би нових катастроф. Ситуація структурно нестабільна, і логіка подій штовхає до подальшої ескалації незалежно від бажання сторін.До цього варто додати ерозію союзницької бази, яка робить будь-яку тривалу кампанію ще вразливішою політично. Разом це нагадує динаміку, яку Барбара Тачман колись описала як «марш дурнів» - коли кожен крок логічно випливає з попереднього, але весь ланцюг веде до катастрофи.Схоже, Трампу доведеться або змінювати своє ставлення до союзників та України, або продовжувати йти «дорогою дурнів», коли уряд діє всупереч власним інтересам, а курс зберігається попри наростаючі докази провалу.