Майстерня 55

ПРЕМʼЄРА. «ЩОДЕННИКИ ОКУПАЦІЇ»Чи ви помічали, що історія повторюється ніби по колу? Чи задавались питанням, чому уроки минулого залишаються не вивченими? Запрошуємо на премʼєру постдокументальної вистави театру Майстерня 55, створеної на основі трьох щоденників – єврейської дівчинки Анни Франк, написаний під час німецької окупації Амстердама 1942-1945, німецької журналістки Марти Гіллерс, написаний під час перших тижнів радянської окупації Берліна 1945 року та щоденника українського письменника Володимира Вакуленка про російську окупацію Харківської області 2022 року.Два історичних періоди, дві війни. Три голоси – Дівчина, Фрау та Письменник, які живуть, люблять і мріють під час війни. Три окупації і три щоденники – такі різні, але водночас такі подібні. Це діалог епох – не про минуле, а про те, що відбувається тепер. Про те, що відбувається з нами. Про те, від чого не сховаєшся і від чого не втечеш. Про те, що змінилось і що залишилось незмінним. Чому історія рухається по колу? Чому колесо продовжує обертатись?Режисер –Роман СадовськийСценографка – Оксана ЄрьоменкоПроєктний менеджер – Богдан ІльященкоКомпозитор – Максим АвксентьєвХореографка – Юлія КовтунАктори: Діана Дочія, Ліна Хоменко, Ярослав Семьонов📅 Коли: 21 та 23 листопада о 19:00 (двері відчиняються о 18:30)📍 Де: Hotel Continental – Art Space in Exile, Elsenstraße 87, 12435 Berlin🕰 Тривалість: 2 год 45 хв з антрактомВистава українською, німецькою та англійською з субтитрами.Після показу – дискусія з режисером і акторами.ПРИДБАТИ КВИТОК ЗА ПОСИЛАННЯМПроєкт реалізовано за підтримки Сенатської канцелярії Керівного бургомістра Берліна у партнерстві з Hotel Continental – Art Space in Exile.

День народження нашого МайстраСьогодні – день народження засновника Майстерні 55 Леоніда Садовського – його день і наш день. День памʼяті, день вдячності, день нагадування про важливе. Це день, в який зустрічається минуле і майбутнє, в який ми згадуємо все, що було – кожне запалення свічі і кожне погашення, кожну пробу, кожну репетицію і кожну виставу, наші поїздки і міжнародні проєкти, наші розмови, наші плани і спільні мрії. Скільки моментів співтворіння, скільки любові і справжньої театральної магії – ми прекрасно знаємо, що одне породжує інше. Ми це бачили наочно. Феномен свічі в тому, що вона може згаснути саме тоді, коли здається, що горітиме вічно. Коли ти забуваєш, не дбаєш, не береш відповідальність… Але ще більше – в тому, що вона горить тоді, коли здається, що все вже згасло. Навіть коли фізичний вогонь гасне, то метафізичний – вічний. Він не згасне, поки є шлях і є мандрівники, готові вирушати в подорож. Він не згасне, поки є процес, допоки наша памʼять спрямована у майбутнє – до нових пошуків, нових проб і нових пригод. Наша вічна подорож навколо світу та в глибину себе. 76 років тому народилася людина, без якої не було б Майстерні 55 з усією її історією, здобутками, унікальним методом та людьми, які були і будуть її частиною. Коли ми згадуємо все, що було за ці роки, весь пройдений шлях, ми знову і знову вражаємось та захоплюємось тим масштабом, тою широтою і глибиною, з якою мислив і творив Леонід Садовський. І чим більше проходить часу, тим більше залишається головного, тим більше викристалізовується суть – у баченні театру, у методі, у підході до роботи, у людях.Зазвичай у день народження загадують бажання. Сьогодні це бажання за нього загадуємо ми – і точно знаємо, яке бажання він би загадав. Бо це його мрія, це наша спільна мрія. Сьогодні ми загадуємо бажання і кажемо: «In Theatre We Trust». Ми готуємось до нової подорожі. Поки не меркне світло, поки горить свіча… а свіча то горить! Попри все і завдяки всьому! Дякуємо, Майстре! Памʼятаємо, любимо і продовжуємо ❤️Роман Садовський

АКТОРСЬКИЙ ПСИХОФІЗИЧНИЙ ТРЕНІНГ РОМАНА САДОВСЬКОГО В БЕРЛІНІ 😍У свій день народження, 16 березня я проведу акторський психофізичний тренінг в Берліні – для акторів і не акторів, для молоді і дорослих, для своїх друзів і нових знайомих. Цей день – дуже особливий для мене і я запрошую вас розділити його разом зі мною. 📍 Коли? 16 березня, 12:00–15:00📍 Де? Hotel Continental – Art Space in Exile, Community CaféХто був у мене на тренінгах, той знає, що це щось особливе. Психофізичний тренінг дозволяє глибше відчути себе, своє тіло та емоції, вийти за рамки, пробудити енергію та повернути собі грайливість, якої зазвичай нам так не вистачає у реальному житті. Це можливість у безпечному середовищі дослідити себе і партнерів, відслідкувати свої паттерни, пропрацювати затиски, розкрити себе та свою природу.Цей тренінг унікальний тим, що поєднує акторські техніки з психологією, тілесними та духовними практиками, і є концентрацією всього мого досвіду. Звичайно, навіть у тригодинний тренінг увійде лише мала частина, а для глибшого занурення потрібно робити кількаденний тренінговий курс, але навіть за один тренінг ви зможете відкрити для себе багато нового про себе і світ. На тренінгу ми будемо багато працювати в групах і парах, рухатися, гратися, включати свою увагу, досліджувати свою тілесність, розвивати емоційну чутливість, дозволяти собі, вчитися довіряти собі та простору, насолоджуватись моментом, повертати собі внутрішню гармонію і цілісність.Про тренера:Роман Садовський — український театральний режисер і педагог з Харкова, магістр сценічного мистецтва, автор ідеї та режисер документального фільму «Моя війна і я», гостьовий менеджер Ukrainian Film Festival Berlin, учасник та організатор міжнародних проєктів та фестивалей, випускник програм Upgrade Алли Клименко. Він активно розвиває метод свого батька заслуженого діяча мистецтв України Леоніда Садовського в режисурі та педагогіці. 💰 Вартість: вільний донат для покриття витрат на оренду📩 Кількість місць обмежена, тож пишіть у дірект, щоб забронювати місце!Чекаю на вас! Буде цікаво, глибоко, щиро і відверто. Буде рух, буде контакт, буде справжнє життя у безпечному просторі!Більше інформації про тренера

День памʼяті МайстраСьогодні знову той день, як і чотири роки тому – 16 листопада 2020 року. Той день, який так важко згадувати, але який неможливо забути. День, який був як страшний сон, але від якого так і не вийшло прокинутися, адже це було реальністю. День, який зупинив, поламав, знищив і випалив все навколо, залишивши холод і порожнечу від того, де ще кілька днів тому вирувало життя. День, який хотілося б ніколи не мати, але який тепер з нами назавжди. Сьогодні четверта річниця від того дня, коли зупинилося серце нашого Майстра, засновника і художнього керівника Майстерні 55 Леоніда Садовського. Зупинилося внаслідок вбивства, внаслідок жорстокості і насилля. Серце людини зупинилося нелюдяністю. Ось такий конфлікт, ось таке життя. 10 ударів по голові. 10 ударів, які відділяли нас від нової реальності, а життя від смерті. В той день ми прокинулись у новій реальності, яка раптово стала «без». Без Майстра, без батька, без чоловіка, без дідуся, без митця. Не перелічити всього того, що в нас забрали, як і не описати значення слова «все» відносно людини, яка була для тебе всім. Нова реальність виявилася темною і холодною, але навіть в ній знаходились проблески світла і трохи тепла, яке зігрівало тих, хто втратив, але не переставав вірити. Із кожним днем під дахом ставало все холодніше, але навіть тоді у нас була свіча, яка обʼєднувала, яка підтримувала, яка зобовʼязувала і яка освічувала дорогу вперед. Ніхто не знав, якою вона буде, бо для кожного вона була своя, але точно знав, що її треба пройти. Попереду був довгий шлях і цей шлях ще досі триває – шлях випробувань і перешкод, шлях з минулого у майбутнє, шлях до нових пригод, нових пошуків і проб, шлях від нуля до нового початку. Чотири роки тому ми навіть не усвідомлювати, що насправді сталося – ми були шоковані і розгублені, ми хотіли рухатись вперед, не розуміючи того, де опинилися і куди маємо рухатись. Рухатись, поки вистачало тепла від сонця, якого вже немає, але світло якого ще видно з Землі. Рухатись, поки не завершились ті пʼять хвилин, що залишались до нуля, яких насправді вже не було. Відлік завершено, кінець вже настав. Що ж залишилося після нуля? Після нуля залишилася свіча. Свіча, з якої все починалось і якою все завершувалось. Після нуля залишились спомини, які не стерло вітрами, залишилися люди, які встояли і не згасли, залишилась ідея – те, що не згасне ніколи, а отже навіть після нуля лишилось життя. Навіть після нуля лишилась Майстерня 55 і свіча, з якою знову все починається. Що таке Майстерня 55? Свіча у підсвічнику? 55 аудиторія? Портрети на стіні? Майстерність до опівночі? Творчі акції? Проби? Метод? Принципи і правила? Сім’я, яку ми створили? Леонід Садовський, який створив нас? Майстерня 55 завжди була чимось більшим, більшим за всі свої символи і атрибути, більше за всіх нас. Більше, ніж стіни і більше, ніж крісло. Майстерня 55 завжди була ідеєю, яка поширюється в людях і людьми, які втілюють цю ідею. Сьогодні свіча – це вже не просто вогонь творчості і не лише памʼять, це обіцянка. Це вибір. Продовжувати свій шлях і не зупинятись. Це віра – в спільну ідею і мету, віра у майбутнє, віра у новий початок, в те, що вогонь свічі стане полумʼям, яке буде горіти і запалювати серця. Сьогодні ми згадуємо людину, яка посадила зерно і вірила в те, що одного дня воно стане деревом. Людину, яка посадила зерно і виростила сад. Людину, яка знала, чому свіча не гасне і зробила все, щоб вона ніколи не згасла. Бо ідеї живуть вічно, як і люди, які ними жили.Роман Садовський

Реакція на виступ українців організаторів та учасників фестивалю була емоційною.Піно ді Будуо, режисер, керівник театру «Potlach», директор міжнародного театрального фестивалю «FLIPT» (Італія): «Це дуже професійна і дуже емоційна робота. Українські актори говорили з нами про прості зрозумілі речі, яких вони зараз позбавлені через війну. І ми зі свого боку будемо підтримувати й допомагати їм. Українські актори достойні майбутнього».Кеїн Яшимура, акторка, перформерка (Японія): «Вони молоді, щирі і відверті. І це прекрасна, сильна робота. Зараз після вистави я думаю про своїх українських друзів, про всіх людей, що зараз в Україні. Ці актори нагадали мені сміливих білих пташок і ця робота залишиться в моєму серці».Даніель Яцевич, засновник і режисер театру «Брама» (Польща): «Як би складно для розуміння це не звучало, але українська культура, на мою думку, зараз переживає ренесанс. І це абсолютно зрозуміло, що українці не хочуть говорити мовою ворога, не хочуть відчувати культуру мови ворога. Країна повинна будувати власну ідентичність, і я вважаю, що окрім військових дій, найважливіше, що зараз треба зробити, це зберегти українську культуру – за будь-яку ціну. Я розумію, що це важко робити в самій Україні, але ми маємо допомагати – тут у Європі. Завдання митців сьогодні будувати ідентичність європейських культур і, водночас, відповідальністю європейських митців є надання простору для підтримки українського мистецтва».Цей виступ та участь молодих українських акторів у «FLIPT-2024» був би неможливим без щоденної роботи українських захисників, які борються за наше право жити на рідній землі. Тому фестиваль сприяв збору коштів для Збройних Сил України благодійною організацією «Волонтерська UA», що допомагає захисникам Харкова. Одразу після вистави було зібрано більше семи тисяч гривень, які будуть передані до фонду. «Мій Дім – мої люди!Мій Дім – моє серце!Мій Дім – мої батьки!Мій Дім там, де мене люблять!Мій Дім – 603628 квадратних кілометрів!Мій Дім – Україна!»Рим, липень 2024

День народження МайстраСьогодні день народження нашого Майстра, засновника Майстерні 55 Леоніда Садовського. Важливий і символічний для нас день. Той день, коли він зазвичай приймав вітання по телефону, відпочиваючи у себе на дачі, хоч іноді студенти влаштовували сюрприз і приїзджали до нього. Той день, коли йому особливо хотілося усамітнитись, але коли увага була особливо сильною. В цей день світило сонце. Сонце в цей день народилося. Наш Майстр, батько, вчитель і друг Леонід Садовский. Наше сонце. Цього року все могло би бути, як зазвичай. Позаду вступна кампанія, а попереду багато роботи – акції, проби, вистави, міжнародні проєкти. Цього року Майстр міг би набирати пʼятий набір Майстерні 55, який би продовжив історію і перехопив би естафету у своїх попередників. Сьогодні Леоніду Садовському могло б виповнитися 75 років. Яким би він був сьогодні? Що б робив? Про що б думав? Напевно, в цей день він би озирався на минуле і будував плани на майбутнє, як робив це у свій 71 день народження – 1 серпня 2020 року, у свій останній день народження, який вперше за багато років пройшов на роботі, будуючи майбутнє. Саме в цей день, 4 роки тому, розпочалися вступні іспити до університету. Так починалась історія четвертого набору, останнього курсу Майстра, який місяць тому закінчив університет. Доля курсу склалася зовсім не так, як планувалося: замість щоденної роботи в 55 аудиторії і вистав, замість спільних проєктів – нескінченні карантини, смерть Майстра, повномасштабне вторгнення, яке розділило курс по всьому світу. Не так ми уявляли собі ці роки, але життя склалося інакше. Насправді дуже багато того, що могло би бути інакше. Того, що могло бути, але не сталося. Того що сталося, але інакше. Того, що не сталося взагалі і того, що станеться лише у майбутньому. Сьогодні ми згадуємо все те прекрасне, що створив Леонід Садовський, все те, що він зробив для нас – як допомагав, як підтримував, як навчав, як виховував. Сьогодні ми згадуємо все найтепліше і найсвітліше, повʼязане з Майстром. Ми згадуємо і дякуємо за все! Дякуємо за його віру, за його мудрість, за його любов! Дякуємо за ціле життя, проведене з ним поруч, яке зараз так хочеться перепрожити і яке ми продовжуємо осмислювати. Проте, цей день не лише для того, щоб сумувати. І хоча сльози, природньо, навертаються на очі, а в тілі відчувається хвилювання, цей день не лише для того, щоб тужити за тим, чого вже нема. Цей день для того, щоб нагадати про те, що є зараз. Попри все і завдяки всьому. Нагадати, хто ми є і чому ми тут, що таке Майстерня 55. Цей день для того, щоб віднайти сили рухатись далі! Цей день для того, щоб почати будувати майбутнє. Леоніда Садовського сьогодні нема, але його справа жива і буде жити. Як буде жити Майстерня 55 – така як була завжди: яскрава, глибока, смілива, працьовита, енергійна, інноваційна, ініціативна, автентична і завжди сучасна з прекрасними виставами, проєктами і потужною командою, просякнута вірою в театр і одне в одного. Сьогодні Майстра з нами нема, але він є. Його справа живе і буде жити! Майстерня 55 продовжується! Прийде час і у Майстерні 55 зʼявиться пʼяте покоління молодих акторів та режисерів. Сьогодні ж, попри все, починається нова сторінка нашої історії – ми ще не знаємо, якою точно вона буде, але зробимо все можливе, щоб вона стала логічним продовженням і, разом з тим, її переродженням. Сьогодні, як ніколи раніше, ми віримо в театр. Віримо в Майстерню 55! Свіча горить, а це означає, що історія Майстерні 55 триває. Попереду величезний шлях і прекрасне щасливе майбутнє! Роман Садовський

Ольга Кривошеєва, акторка, випускниця другого набору, викладачка третього і четвертого наборів Майстерні 55, доктор філософії:«Ми зараз говоримо про системи і це насправді забавно, бо ми не використовуємо системи. Тому що у нас багато цікавих майстер-класів, багато режисерів і вчителів. І наша найголовніша людина в Майстерні 55 – Леонід Садовський, який, на жаль, загинув, він любив психологічний театр, але ми також робили багато тренінгів, робили міжнародні проєкти. І якщо я відкрию книгу Гротовського, це не означає, що я знатиму систему Гротовського. Людина – це важливо. Хто Майстр курса, чи він працює за власним методом, який він створив і розвинув? Його енергія – ось що важливо! А ми зараз говоримо про системи… […] В Україні у нас великі курси і вони працюють всі разом, в одній групі в маленькій аудиторії… Тут же навчаються в великих аудиторіях, але маленьких групах по 3 людини, постійно індивідуально і ми лише обговорюємо що хочемо створити… Людина, яка створює… І ви можете використовувати будь-яку систему, будь-який метод. Давайте краще поговоримо про те, як ми можемо створити діалог, бо діалог – це важливо. Якщо ми не маємо діалогу в Ернст Буші, то як ми можемо тут бути? Ми маємо створити місце зі здатністю до діалогу. Це не про системи, це про реальних людей в цьому місці і що ми думаємо, що ми читаємо, що ми бачимо і який ми досвід маємо. Це насправді важливо. Бо системи мертві, люди мертві. Це бульбашки, це не реально. Кожна людина трансформує їх в своїй голові, це як фільтр… Якщо я читаю Станіславського, це не є Станіславський. Якщо я читаю Леся Курбаса, це не є Лесь Курбас. Це моя думка, мій погляд на те, як я можу працювати з цим методом, але це не є цей метод».Свен Долінськи, режисер, викладач театральної академії Ernst Busch (Німеччина):«Я погоджуюсь з тим, що важливіше говорити не про системи, а про те, що я бачу в студентах, коли вони грають на сцені. Після цих 2,5 років роботи з укрїнськими і німецькими студентами, я можу описати деякі відмінності. Знову ж таки, я сиджу зараз між ними і говорю про те, що вони можуть знайти спільний шлях для спільної роботи – ці два шляхи викладання і існування на сцені. Студенти Ернст Буша дуже хороші на момент закінчення їхнього чотирирічного навчання, вони дуже класні технічно і можуть повторити одну виставу сотню разів, але часом я сиджу і дивлюсь їхні роботи наприкінці навчання, і задаюсь питанням, чи вони досі знають нащо хочуть займатися цим і чи вони відчувають щось… Так, ми говоримо про те, що глядач має відчувати, а не актори, це правда, але часом вони забувають, що також мають щось відчувати… Тим часом, українські студенти завжди відчувають і мають це на кожній репетиції, але часом з ними дуже складно робити технічні речі і повторювати. Але і німецькі студенти, і українські, чудові і мають великий потенціал для того, щоб керувати цікавим театральним процесом. Я погоджуюсь, що люди, які вчать, важливіше за метод, яким вони вчать, але якщо ці люди почнуть більше розмовляти одне з одним, будуть критикувати роботу одне одного і задавати питання: «чому ти робиш так?», тоді може бути користь для студентів наприкінці. Їм не потрібно буде переключатися між різними методами і думати як і коли грати. Бо наприкінці навчання вони мають бути сформованими акторами, які відчувають себе безпечно на сцені і відчувають сили для того, щоб щось робити і показувати щось аудиторії. Я сподіваюсь, що цей фестиваль трохи відкрив діалог між людьми, які виховують наступні покоління акторів в Україні та Німеччині, ми можемо багато отримати від цього».