Мацуга, шо читати?

Мені б зараз дуже хотілось постити якийсь інший, цікавий і захопливий, контент, але росіяни так методично винищують нашу книжкову галузь, що скоро може банально не лишитись того, про що я можу писати.Проблема колосальна.Ви вже точно не раз чули, що багато видавництв мають всі шанси банально не пережити цих руйнувань, не дожити до весни.Наклади згорають у книгарнях, згорають на складах. Згорають цілком і повністю, так і не дійшовши до читачів.Дебютні книжки.Довгоочікувані видання.Деякі з них ніколи не будуть перевидані.І це не випадкові побічні наслідки — русня цілить по друкарням і книжковим складам абсолютно свідомо.Може колись і були побічними та випадковими, але зараз вже точно ні.Щоб цьому запобігти — запобігти зникненню видавництв і знищенню книжок — необхідна допомога держави.Необхідно, щоб держава усвідомила, наскільки це важливо.Так, книжки не є першою і базовою необхідністю, але їхню роль недооцінювати не можна. Вони формують національну свідомість, нашу культуру, вони зрештою дуже багатьом із нас допомагають не йобнутись остаточно, коли тривога і вибухи лунать кожні пів години протягом другої доби поспіль.І військовим на бойових позиціях допомагають витримувати все це пекло.Книжкова галузь створює тисячі робочих місць і ніфігово підтримує економіку.Видавництва в свої кращі часи закривали десятки зборів і підтримували фронт.А сьогодні ми маємо нагадувати, наполягати і вимагати, щоб держава допомогла їм пережити ці найважчі часи.

Третій Івано-Франківськ. Вперше приїхала 26 лютого 2022 року і прожила на Стометрівці кілька місяців. Стан був дивний, тож далі Стометрівки місто і не бачила, ходила кругами то до ЦНАПу, то в паб, то купити пиріжечок. Було холодно, вулиці — пусті, але квартира на Стометрівці коштувала 4000 грн в місяць. Фантастично, правда?Вдруге була проїздом: поїсти в Десятці і купити магнітик. Потрапила на дощову погоду, вулиці знову пусті. Дерун в Десятці доїсти не змогла — завеликий.І осьо оце мій третій раз. Це ж треба: навіть жила у Франківську, але тільки дізналась, що в місті є озеро, величезний красивий парк. А ще цього разу потрапила на відкритий концерт філармонії із абсолютно неймовірним солістом Назарієм Пилатюком. Приїхала на Промприлад і закохалась в нього, бо він відчувається як шматочок рідного Дніпра, як шматочок любого Києва, де в одному місці зустрічається їжа, мистецтво і айтішники. Fabbrica забрала моє серце: настільки було смачно, що я приходила двічі. Що ж, цього разу місто огорнуло мене обіймами. Дякую, мені сподобалось 💛

Ласкаво просимо до книгарні «Хюнам-тон»★★★★☆Чудова книга для заземлення і спокою. Якщо відчуваєте, що життя занадто швидке, очікувань і обовʼязків забагато, складно впоратися із проблемами — ця книга може стати раменом, на яке можна спертися. «Мене достатньо», «Спробую просто жити: прокидатися, працювати, ходити і слідкувати за харчуванням», «Помилки не визначають те, ким я є», «Змінювати думку — нормально», «Ніколи не пізно почути себе», — ці і багато інших calming думок я зустріла в своїй голові під час читання.Це роман, в якому біль, травми і переживання — важливі, але не вирішальні відчуття. Із ними потрібно навчитися жити і продовжувати отримувати хоча би дрібку спокою в кожному дні. Герої і живуть: купують книги, вʼяжуть, варять каву, збираються увечері для розмови. І в кожній такій дії і є найвищий прояв любові до себе.Верхньорівнево текст може здатися нудним і примітивним, але субʼєктивно відчуваю його глибоким. Тут і про пошук себе, і про баланс між роботою та життям, і про сенс існування, і про внутрішні опори. Книга трапилася зі мною якраз під час великих змін у житті, тим самим потрапивши у болючі точки.Хван Бо-Рим, дякую за книгарню «Хюнам-тон» ❤️‍🩹

«Частина твого світу»★★★★☆Еббі Хіменес створює чоловіків, із якими хочеться одружитися. Це її суперздатність. Перша половина книги — чистий захват. Романтика, багато сміху, абсолютно геніальні діалоги і сцени, великодки до класичних казкових сюжетів. Я обожнювала Еббі Хіменес, коли читала це. Досвід такого читання виявився для мене цілющим, серце буквально зігрівалося і мені ставало легше жити це життя.А потім наступила вона.... КУЛЬМІНАЦІЯ. Я в принципі не велика поціновувачка цього моменту в романтичній прозі, бо мій тип прив'язаності наближений до надійного, а тому будь-який емоційний жах, який герої влаштовують одне одному — то для мене літературна каторга. Але тут герої прям ВІДДАВАЛИСЯ стражданням. І, щоб ви просто розуміли, страждали вони не менше третини книги. За все це мракобісся я знизила свою оцінку.Тим не менш, не змогла поставити низьку оцінку, бо емоцій від книги я отримала багато, і все ж більшість з них — приємні. Навіть готова щиро рекомендувати її до прочитання, бо, попри весь катарсис, історія лишає теплий післясмак 😌

«Як Україна втрачала Донбас»★★★☆☆Я не можу сказати, що це погана книга — от правда. Дуже корисна і потрібна робота, автори великі молодці, що зібрали і структурували всю цю інформацію.Чого книзі не вистачило, на мою суб'єктивну думку, так це роботи професійного редактора, що спеціалізується на нонфікшені, і вміє зробити із сухої аналітики і даних — цікавий текст. Може, навіть кількох редакторів: десь розширити горизонт подій, десь прикрутити суб'єктивізм у вираженні думок, десь викинути необов'язкові деталі, десь кристалізувати паралелі і послідовність взаємодії між людьми тощо.Бували моменти, які я слухала із захватом: автори класно розкрили період Помаранчевої революції — опис нагадував розслідування від детективів, це заворожувало. Але більша частина оповіді дуже суха, ім'я на імені, ім'я на імені. Для мене, як для людини, яка більшість імен чує вперше, десь на 20 прізвищі вони усі склалися в одну купку і я губилася між ними. Мені було нецікаво (знаєте момент, коли продовжуєш читати слова на сторінці, а в мозок з них доходить 0%, бо відволікся на свої думки? оце воно). А нецікаво — це для мене одна з найгірших характеристик. Мій висновок: прекрасний вибір, якщо у вас є знання і розуміння контексту, і ви хочете структурувати його. Чудова книга для українських істориків, політологів і усіх, хто вивчає взаємозв'язки між представниками еліти. Цікава робота для тих, хто жив усі ці передвоєнні роки на Донеччині та Луганщині. В усіх інших випадках — не рекомендую.

Домонтович у «Без ґрунту» описав моє рідне Дніпро так, що я не втрималась — і розплакалась:Тільки тут в цьому південному степовому місті аромат панує над усім. І серце, повне пам’яті про пишне буяння квіту, назавжди зберігає згадку про світ, який сьогодні став інший. Я сідаю на маленький відкритий вагон трамваю, рейки якого, прокладені на проспекті між двома смугами бульвару, простяглися на кілометри. Кондукторка, в червоній хустці й балетках, пробігає вздовж вагону по довгій приступці. Мигтять товсті засмаглі ноги. З шкіряної великої торби, що висить у неї через плече, гадючками виповзають барвисті паперові стрічки. Дівчина сюрчить. Вагон рушає. Дзижчить і співає сталь, дзеленчать ланцюги, похитується вагон. Ліктем правої руки я спираюсь на жовте поруччя лави. Степовий вологотеплий вітер дме від Дніпра, гойдає листя дерев, м’яко тулить ніжні свої долоні мені до обличчя, пестить чоло, перебирає, куйовдить волосся і невловимим, ледве відчутним дотиком, прослизнувши по устах, шепотить лоскотливо в ухо. Я примружую очі, щоб цілком поринути в відчуття насолоди од вітру, сповненого пахощів соняшного світла. Можливо, що я задрімав, бо, коли я розплющую очі, вагон стоїть на зупинці. Ми вже з’їхали на гору. На порожньому просторі гори, відкритому для вітрів, куряви й сонця, між тоненькими стовбурами молодої посадки, на жовтих грудках скопаного ґрунту пасуться кози. На тлі сірозеленого обшару я бачу перед собою похмуру тінь недобудованої кам’яниці. Я бачу чорні провалля віконних щілин, темноцегельний кістяк стін, бляшаний дах, що іржавіє, повиснувши на оголених ребрах перекриття. Цю кам’яницю, призначену для міського музею, почали будувати ще перед Першою світовою війною, тоді кинули, і так вона лишилась стояти сумною й безглуздою руїною. Химерна згадка нездійснених передбачень, чорна і глуха пустка, нужник для перехожих, притулок в закутках сутеренів, між горбатими купами сміття, для повій, волоцюг і безпритульних. Вагон з вищанням викреслює півколо дуги й повертає ліворуч. На горбку, над пологим схилом гори, за зеленавою купкою дерев, пам’яткою потьомкінських проєктів химерної імперії «греко-росів», «Візанто-Росії», одкрився передо мною сухий, в прямих лініях виконаний, стрункий профіль катедрального Собору.

Відсьогодні тестую Month Read — трекер читання із широким функціоналом 📖Що мене здивувало і порадувало:🖇 імпорт з Goodreads — я за секунди перекинула усі прочитані книги одразу із оцінками;🖇 глибока аналітика: можна дізнатися скільки ви читаєте в різний час доби, які формати, скільки витратили грошей (це я не планую рахувати 🙄);🖇 багаторівневе оцінювання: не тільки загальна оцінка, а ще і якість фіналу, емоційність, спайсівність (так правильно казати?), цікавість сюжету;🖇 пошук за сюжетними тропами — це вау! Він поки тільки наповнюється, але за запитом «чорний гумор» відкривається ідеальна добірка книг із Голубовським і Поланіком;🖇 підтягується серія книг — тепер буде складно не знати, що у роману є продовження;🖇 фіксація прочитаного не тільки в сторінках, а і в годинах — для аудіокниг;🖇 функціонал для вибору кращої прочитаної книги в розрізі як кожного місяця, так і року;🖇 усілякі приємні ачівки за кількість книг, розмаїття жанрів, регулярність читання;🖇 книжкові активності: марафон спільного читання, розіграші за відгуки, промокоди;🖇 деталізована фільтрація (хочу глянути, які книги видавництва Жорж я оцінила на 5 зірок? Без проблем!)Приєднуйтеся до мене, будемо тестувати разом 🤌 Застосунок доступний для iOS: скачати за посиланннямта Android: теж скачати))

«Мізері»★★★★★Чесно — це багаторівнева насолода для мене.По-перше, ну... це Кінг. Кінг в найкращому своєму значенні: легко читати, шалена динаміка попри обмежений простір, увага до деталей, розсипане намисто огиди і тривоги, найвища якість тексту із лискучим використанням різноманітних письменницьких технік.По-друге, цей текст — про Кінга. І це відчувається: автомобільна аварія, головний герой — письменник, «який створював два види книжок — хороші та бестселери» і наркотична залежність, що тягнеться лейтмотивом через увесь роман. Під час читання я відчувала себе так, ніби Кінг запросив мене поговорити, щоб познайомитися ближче. По-третє, метафоричність і глибина. Енні — це і є залежність, із якою так складно боротися? Ти випадково потрапляєш в її руки і одразу відчуваєш себе так, ніби тобі переламало ноги і нема змоги рухатися. Енні і Пол здаються настільки схожими, якщо задуматися: нарцисизм і егоцентричність, творчий потік (розумію, важко порівнювати написання книг і вбивства, та все ж), навіть реакція на спалення книг. Не знаю, чи то я вигадала собі таке прочитання героїв, але мене зачепило.З цікавого — помітила, що сцени жорстокості (наприклад, відпилювання ноги) більше не викликають в мені емоцій. Натомість моїми улюбленими сценами стало пиття води, якою мили підлогу, а також облизування руки, якою щойно розчавили мишу. Давно не відчувала таких яскравих реакцій від тексту.Чи ідеальна ця книга? Та ні: деякі питання залишилися, деякі сцени здалися нереалістичними, динаміка в останній третині роману просіла. Чи впливає це на моє враження? Зовсім ні, я отримала багато задоволення від прочитання, і це все ще 5 з 5.

Хто читав «Як Україна втрачала Донбас» — як вам? Бо я на половині і враження у мене не співпадають із гудрідсом, де книга отримала 4,72 ★ 🫣 Тобто: книга очевидно на важливу тему і в ній зібрано багато корисної інформації для розуміння як янукович прийшов до влади аж від дня оголошення незалежності України, що відбувалась в Донецьку і Луганську в політичному полі всі ці роки, хто і яким чином туди приносив проросійські наративи тощо. Але… мене не покидає відчуття того, що автори ведуть мене за своїми поглядами і думками, а не пропонують повноцінне журналістське дослідження:🖇 Дуже багато висновків, які є скоріше суб’єктивною думкою авторів, і підкріплюються формулюваннями штибу «очевидно, що…»🖇Розкриття досить одноманітне: політика + еліта, хто з ким обʼєднався і проти кого, хто який бізнес собі віджав (ага, жаргонна лексика використовується авторами на регулярній основі). Ніякої інформації про культурний аспект, наприклад. Тому з одного боку я вкрай рада тому, що слухаю її, бо вона точно посилює моє розуміння контексту, а з іншого — не до кінця довіряю всьому сказаному. Після неї точно потрібно почитати інші книги на цю тему. Якщо знаєте хороші — порекомендуйте мені 🙄

«Вибір» ★★★★★ Історія життя Едіт Еґер, яка у свої 16 років потрапила до Аушвіцу. Задля виживання їй довелось танцювати для Йозефа Менгеле — ангела смерті з Освенциму і людини, що вбила її батьків. Зараз цій пані 98 років, протягом багатьох років вона у ролі клінічної психотерапевтки допомагає людям справлятися із ПТСР, повертати жагу до життя і віру в майбутнє.Неймовірна книга, яку хочеться рекомендувати кожному, хто готовий зустрітися один на один із важкими темами. Із питаннями, що стосуються не тільки кровопролитних історичних подій, а і лаштунків свідомості: провина вцілілого, сором за помилки минулого, невидима злість, непрожита жалоба тощо, тощо, тощо.Слухаючи цю книгу, я плакала і плакала, змиваючи сльозами власний біль. Зупинялась, щоб подихати і набратися сил для наступного стрибка у вирій непрожитих емоцій. Я надихалась і бачила світло, жахалась і покривалася сиротами, мовчки ковтала ком в горлі. Це вкрай важлива біографія, яка має вивчатися і переказуватися іншим людям. Якщо ви ще не маєте її — будь ласка, купіть або принаймні додайте у вішліст. «Вибір» — саме та книга, для якої у вашому серці має лишатися місце.