Сьогодні я вивчила нове слово, яке дуже точно описує сучасну модну індустрію, хоча його застосовують у цифровому світі — enshittification. У цьому слові ми бачимо слово shit (з англійської — «лайно»). Але якщо пояснювати професійно, то це неформальний термін, який описує поступове погіршення якості цифрових сервісів і платформ через гонитву за прибутком. Це коли сервіс спочатку класний і зручний, потім стає все більш комерційним, а врешті — перевантаженим рекламою, платними обмеженнями й маніпулятивними алгоритмами.Якщо перекладати на сучасну модну індустрію, то з «якість, а не кількість» усе переходить у «кількість, а не якість». Гарний приклад цього — бренд Miu Miu, який нещодавно розчарував усіх своєю якістю. Або ж просто космічне збільшення цін на одяг — те, що роблять The Row, Prada, Saint Laurent та інші. І навіть якщо ці речі високої якості, я не вважаю, що плащ повинен коштувати £12 000, сукня — близько £24 000, а взуття Massaro, з яким Chanel зробили колаборацію в останньому показі — від £5 500. Як казала Рейчел Ташджіан — цікаво, за що борються бренди, коли створюють цю цінову прірву між соціальними класами і куди це все йде? Як на мене, бренди намагаються утримати свій бізнес завдяки багатому населенню, для якого дуже важливо відчути емоцію, унікальність, приналежність, а особливо — недосяжність. Речі за такі ціни досить унікальні, адже не всі можуть собі їх дозволити. І висока ціна тут працює як фільтр. Або ж, можливо, бренди хочуть, щоб ті, хто не можуть собі дозволити це купити, просто постійно говорили про це в соціальних мережах, тим самим створюючи безкоштовний медійний ефект.