ЛукаШоу

Енді Вейр | «Проєкт «Аве Марія» Ч.3Роман можна назвати майже твердою науковою фантастикою, але завдяки іронії та гумору, емоційності, драматичності деяких моментів — це перетворюються на зворушливу історію про дружбу і самопожертву. При чому тут не без голівудщини (не дарма вже є хороший фільм з Райяном Гослінгом), але щемка історія стосунків головних героїв вибудовує якусь свою правду, в яку ти беззаперечно віриш. Принаймні — я вірив. Ця книжка часом сумна, часом дуже весела, і безумовно дуже мила, але без сюсюканнь й цукристості. Окреме задоволення — переклад! Одразу троє перекладачів (Олена Лісевич, Мирослав Лозанчин, Вадим Скузь) трудилися над перекладом цього тексту не один рік. Але результат — 600+ сторінок пролітають легко й швидко.  Це той випадок, коли не помічаєш як перегортаєш сторінку.  Ну й хуліганські в доброму розумінні цього слова адаптивні моменти мені зайшли. Типу, коли ти в тексті зустрічаєш в роздумах головного героя: «я не з такої сімʼї», а за кілька абзаців: «я ж кажу — із багатої»

Кажуть, коли говорять гармати, музи мовчать. Проте українська культура доводить протилежне.3 липня запрошуємо на першу зустріч нового спільного спецпроєкту «Книгарні «Є» та ініціативи «Книга на фронт» від Культурних сил.«Книга з фронту» – це серія розмов із письменниками та письменницями, чия творчість нерозривно пов'язана з досвідом великої війни. Це можливість поговорити про літературу, що народжується в часи випробувань, і про зміни, які переживають автори, читачі та українська культура.Ведучий проєкту:Кирило Лукаш – військовослужбовець, культурний та громадський діяч, журналіст і радіоведучий.Гість зустрічі:Артем Чапай – письменник, військовослужбовець, перекладач, репортер і мандрівник.Про що говоритимемо:- як війна змінює письменника і його письмо;- чим відрізняються книжки, написані до та після 24 лютого 2022 року;- як за роки повномасштабної війни змінилися автори та їхні читачі;- чи здатні сучасні українські книжки впливати на світове сприйняття України;- як народжувався новий роман Артема Чапая «Т-Щастя» та які історії стоять за його появою.Вхід на подію – донат. Для участі достатньо придбати одну книгу в будь-якій «Книгарні «Є» (до події), пред'явити чек на вході та лишити книгу у боксі від «Книги на фронт». Усі видання будуть передані українським захисникам і захисницям.Приходьте говорити про силу слова, яке народжується під час війни, і подаруйте книгу тим, кому вона сьогодні може стати підтримкою.Коли: 3 липня о 18:30Де: «Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3

Виникає потреба прокоментувати перехід ФК Металіст 1925 до ФК Харків. https://youtu.be/muo3L0x2wko?si=yS_DNBEAjw_AVXs- Десь вже частково взяли коментар колеги-журналісти. Тут висловлюся повновісніше. Як я і казав минулого року, коли про ребрендинг клубу почали говорити публічно (хоч і на рівні чуток-припущень), це перейменування й перепозиціювання потрібно робити саме нині. І, власне, клуб пішов цією дорогою. Всі мінуси, всі плюси, про які я говорив торік, актуальні й сьогодні. Я продовжую казати, що Харків надбав як місто додаткової, скажімо так, символічної ваги, як в Україні, та й в усьому світі. Він сьогодні є містом з менталітетом фортеці, фронтіром української ідеї й духу, містом прифронтовим і водночас осередком України і Європи на сході. Принаймні так звучить і так себе позиціонує. Тому, власне, підкреслити своє походження з Харкова – це вдала ідеядля клубу саме зараз. Мені сподобалось відео, яким клуб презентує цей крок. Як на мене все зчитується: і мамонт, якого знайшли за легендою чи за правдою, коли будували Держпром; і ці адресні меседжі до українського Ренесансу 20-х років, 20-го сторіччя з Майком Йогансеном і Хвильовим; і апеляції до нашого воєнного сьогодення. Все мені важить і пояснює причину цього ребрендінгу, артикулює до чого прагне клуб. Єдина проблема, як на мене, є те, що мені абсолютно не зайшла сама нова емблема ФК Харків. Вона, як на мене, не передає і не несе меседжів, які є в цьому крутому відео. Так само, як я не дуже розумію, чому саме ці клубні кольори були обрані для міської команди. Тому я очікую хорошої та сенсовоцентричної комунікаційної кампанії від клубу, що буде не рекламувати, скажімо так, те, що сталося, а більше пояснювати свої мотиви. Тому як крок стратегічний, мені здається, потрібно вітати цей хід власників й керівництва клубу. І ФК Харків може перетнути цю всю історію з колишнім, колись існуючим і погано закінчившим тезкою. І, можливо, потрібно залучати вболівальників клубу, аби верифікувати символіку. Влаштувати голосування чи інші інтерактиви. Підсумовуючи, скажу, що мені подобається цей хід, мені подобається відео, яким презентували новий футбольний бренд, але мені не подобається, як виглядає на сьогодні емблема клубу, і я не дуже розумію, чому саме такими є клубні кольори.

7. Війна кінця світу | Маріо Варгас Льйоса | ФабулаЩо. У мене якийсь особливий сентимент до Льйоси. Мабуть тому, що коли в студентських (і близьких до них) роках читаючі друзі захоплювалися Маркесом, Борхесом і Кортасаром, я, прочитавши "Тітонька Хулія й писака", і ніби на противагу друзякам, називав Льйосу улюбленим латиноамериканським письменником. Тож радію, виданому вперше українською, історичному роману про протистояння сектантів під проводом Антоніо Вісенте Мендеша Масіели і молодої Бразильської республіки наприкінці ХІХ сторіччя. Це точно буде захоплююча подорож.Для кого. Для поціновувачів латиноамериканських "магів".8. Закони дурості людської | Карло Чіполла | Наш формат Що. За порадою одного розумного чоловіка придбав культову книжечку про дурнів. Це серйозна епістемологія дурості, що прикидається іронією й сатирою. А у виконанні видавництва "Наш формат" - ще й артбук, оформлений гравюрами Пітера ван дер Гейдена, Брейгеля-старшого й Ієроніма Босха.Для кого. Для тих, хто намагається не бути дурнем.9. Історія світу в 6 склянках | Тому СтендіджЩо. Бестселер The New York Times з дотепною історією людської цивілізації, що подається тут через шість знакових напоїв: від древнього єгипетського пива до американської кока-коли.Для кого. Для тих, хто, потрапляючи на книжкові ярмарки, не може зупинитися.#щоденник_читача

5. Казки баби Гаврішихи | Олег Гавріш Що. Культова книжка-оберіг від ветерана РУВ, зі страшними казками, які навіть сорокарічних і впевнених у собі перетворює на хлопчаків і дівчаток та робить їм затишно й добре.Для кого. Для всіх, кому терміново потрібно опинитися в теплому світі бабусиних оповідок.6. Лазарус. Змій | Світлана Тараторіна | VivatЩо. Довгоочікуване продовження українського міського фентезі в сетингу  Києва початку ХХ сторіччя зі словником нечисті, водяниками на Трухановому острові, детективними історіями й тією самою імперією у передчутті її краху.Для кого. Для шанувальників жанру й тих, хто читав перший роман.7. Ділогія Леобург | Ірина Грабовська | VivatЩо. Дотепний український стимпанк з паралельними світами, шпигунськими інтригами, загадковими вбивствами, наукоцентрічним мегаполісом, Українським королівством зі столицею у Вінниці, Австро-Боснійською імперією й росією, яка й тут мутить воду.Для кого. Для фанатів цепілінів, чудернацьких парових побутових приладів та поціновувачів young adult.8. Відділ 32. Служба магбезпеки | Катерина Пекур | Readberry Що. Другий роман із серії "Навпакиїв" про Київ звичайний і химерний, про таємничі справи та оборонну війну на всіх рівнях, в ще про Службу Безпеки України, якою ви собі її точно не уявляли.Для кого. Для тих, хто хоче закохатися в українську столицю.#щоденник_читача

«Це дуже красива історія про зв’язок тилу і фронту, про опору для наших захисників — для тих, хто захищає нас, — а також про тяглість думки і тяглість пам’яті. Мої вітання «Книжці на фронт», і дякую за службу», — коментує відзнаку членкиня журі Премії, голова організації INDEX: Інститут документування і взаємодії, письменниця й редакторка, кураторка проєктів й дослідниця культури Саша Довжик. 📚🪖Це направду цінне визнання. Те, що ініціатива Культурних сил «Книга на фронт» стала лавреатом премії від авторитетного «Читомо» — це, як на мене, більше, ніж про промоцію читання у війську. Це про потребу культури, як території безпеки. Зокрема й для тих, хто цю безпеку творить. Бо читання українською стверджує український контекст на інтелектуальному і водночас чуттєвому рівні. Дуже круто, що робота Культурних сил оцінена й у цьому напрямі. Дякую Андрію Овчаруку - сержанту, керівнику проєкту, дякую мобільним групам Культурного десанту за цю роботу і пишаюся, що минулоріч був долучений до цієї справи!📹А для вас тут нижче заклик підтримати наш проєкт від легендарної Тайри. Це ексклюзив й раніше це відео не публікувалося. Записали на минулорічній весняній Книжковій Країні. Вже в лютому будуть акції, де ви зможете задонатити книжку для фронту. Слідкуйте за анонсами. А там вже й знову Книжкова, Арсенал і всі інші книжкові форуми й ярмарки...

Хочу собі мати світлину з цією книжкою. Та з її автором фото дуже хотів би. Артур Дронь написав щось таке, що домальовує, ні — оприявлює реальність. Тобто оце те, що є в тексті Артура, це і є реальність. Саме це, а не щось інше. Збірку позиціонують як дебютну коротку прозу. Для мене — це скорше збірка есеїв. Просто нині, напевно, і без того межовий жанр есеїстики, саме ось таким, художньо-документальним до божественного абсурду має бути.«Гемінґвей нічого не знає» — це краще що я читав про нашу війну, про війну взагалі, й одне з кращого, що я читав взагалі. Якийсь критичний рівень щирості та справжності. І раптом — стільки ніжності, стільки любові. А ще так точно сформульовані відповіді. Особисті й, мабуть, субʼєктивні, але для мене край точні. Бо Артур здатен чути правду. Це загалом мало таких, хто здатен чути не слова, а тему. В горизонтальному житті чути духову вертикаль. Тут і про Бога на війні, і про літературу часів війни, і про те чому пацифізм і гуманізм Ремарка та Гемінґвея не витримує реальності сьогодення та кришиться об російсько-українську війну. Розумієте, Артур так сміливо ділиться своїми історіями, ділиться собою, що тобі не страшно згадувати своє, повернутися до себе. І раптом виявляється, що можна з книжкою в руках публічно плакати. І раптом якесь лушпиння опадає довкола серця. Розумієте, чому я хотів мати це фото. Ні? Ну, то Бог з вами!#щоденник_читача

Назавжди 24. І так вже 9 років. Двічі на рік пишу про Мислу тут. Кожного разу наголошую, що це моя перша особиста втрата на цій війні. Коли війна раптом проявилася справжнім болем. Перша особиста втрата. І не остання. На жаль. Двічі на рік пишу, але згадую весь цей час. Першим в хвилину мовчання, наприклад. Завжди. Мирослав є моїм постійним співрозмовником. І часом мені здається я чую його відповіді.Нині він став вулицями, скверами. Був сьогодні в такому сквері в Києві. Це дуже добре, що є такі місця. Де можна згадувати, де можна вшановувати, де можна плекати свою пам'ять про близького. Пам'ять малює мені нашу останню зустріч у Харкові. Здається я його просив повернутися в цивільне життя. Знав, що не повернеться. Хоча мав можливості. Можливо - це вже мій внутрішній міт. І насправді такого не було...Попросили згадати "Мисливця" в одне слово. Що першим приходить в голову, коли згадуєш його. Сьогодні сказав - завзяття. Отаке справжнє, козацьке. Мисла нічого не удавав. Він справжній, не удаваний герой. І все робив завзято. Будь-де. Чи в суперечці про історію чи політику, чи як журналіст, чи як провідник Соколу, чи як націоналіст-свободівець - всюди справжній і завзятий!І так мені світло стало від цього слова поруч з його ім'ям. І натхненно.Дякую, шо ми всі тебе знали. Пам'ять ще буде малювати якісь історії про тебе. І можливо перетворить їх на притчі, а тебе на міт. Але я знаю - ти був. І був справжнім. І коли вчергове робитиму вибір я знову буду радитися з тобою. І буду чути відповіді.Честь 🫡

Ця виставка насправді тільки прикидається виставкою.Сиріч, це як мінімум 7 виставок в одній. Ретроспектива нашої історії, очами точного спостережника й митця. Кадр, який не фіксує, але оповідає. Знимка, що варта цілого докфільму. Світлина, що не знерушує життя, але навпаки - його наповнює сенсами, візалізує почуття, в точній формі оприявлює через історію індивіда історію цілого народу.Нам дуже не вистачає такого ретроспективного погляду на новий час в історії країни. Оті 35 років, коли цей час для всіх нас гостро пришвидшився. Акцентованого погляду на справжнє, не на удаване. Це дуже цінне. Бо ж у швидкому часі, аби дивитися й думати про майбутнє, відповідно до того щодень діяти (щоби майбутнє се було саме таким як ти хочеш), нам потрібно встигати зупинятися й осаджувати в собі пройдене, усвідомлювати його.Олександр Глядєлов побачив дуже багато важливого, і десь підгледів саму суть.Будете мати можливість, обов'язково завітайте в Києві до Українського Дому. Експозиція триватиме до 5 жовтня!

🔥Ті, хто в Ха! Не проґавте 🐦‍⬛️Трохи мав стосунок до організації цієї події, тому щиро рекомендую. #рекомендації_Лукаша ✅РЕЄСТРАЦІЯ ТУТ✅📚 Що: Презентація книг та авторська зустріч із Олегом Криштопою🗓 Коли: 10 вересня (середа), 18:00📍 Де: Пресцентр «Накипіло», вулиця Мистецтв, 14🔎 Про подію: Автор YouTube-каналу «Історія для дорослих», письменник Олег Криштопа завітає до Харкова, аби презентувати свої книги:📖 «Радіо “Афродіта”» — документальна історія підпільної радіостанції УПА, що транслювала на Європу правду про українську боротьбу.📖 «Останні українці. Історії депортованих родин у Польщі після акції “Вісла”» — книга про пам’ять і виживання українських родин, виселених у 1947 році.Що спільного між цими історіями, окрім епохи? Як минуле допомагає нам триматися за власну ідентичність, попри морок часу? І чому саме пам’ять стає нашим щитом у боротьбі за майбутнє?Приходьте почути відповіді та поставити власні запитання під час зустрічі з автором у Харкові.Модераторка: Тетяна Хоронжук, філологиня, мовознавиця, редакторка соцмереж Радіо «Накипіло»