Зранена, але жива.Шкіра відчуває не тільки на дотик.Часом поглядом, часом емоцією.Твоя сириця  приймала виклики "на ти".Із ніжністю в сполуці беззахисно-гнучкою.Вмить – гострий поріз зачепив.Поранив бузкову душу.А ти – жива, пронизує  надрив,Зранене місце поцілунком остужу.Захист – не єдиний засіб проти болю.Коли мене нема, не поруч – ще поріз і знову.Рубці на місці ніжності,    її я не відновлю.Нестерпний біль глибочить рани із криком  невимовним.Поріз, розрив і рвана рана знову.Скільки всього було? Десь тисячу.Коли терпіти вже  немає змоги.Вся у крові, не чути крику – промовчуАж раптом кров стає вельветною лускою,Твердою збитою неначе криця.В очах жага життя, що коїться з тобою?Немовби дикий звір постав чи вільна птиця.Тепер – яскравий лускогриз, за сутністю – дракон.І хай тремтять, хто різав та прирікав на муки.Палитимеш –  вогонь багряний прийде, а не сон.Як звіра породили – забудь про спокій поки.Лиш зловлю мить, яка прийде: подій..цих.. після:Розм'якнуть ті металокровні лускиІ ніжність поміж них на волю скресне,Емоції прийдуть, а ти не даш їм більше спуску.#Kaiser_A