Літкіт | Привітик , я пишу книгу, це перший розділ - Брат з минулого -Розділ 1,...

Привітик , я пишу книгу, це перший розділ - Брат з минулого -Розділ 1, «Прізвище з підручника»Академія залишилася позаду, і дівчина з насолодою відкушувала шматочок бутерброда, сидячи біля знайомого порталу. У наступну мить її штовхнули в спину, і світ перевернувся. Падіння в портал було швидким і неочікуваним.Вона розплющила очі в абсолютно іншому світі. Величезний замок, що впивався шпилями в небо, викликав у ній сумніви: "Напевно, якесь королівство... Цікаво, ним ще хтось править, чи це просто розвага для туристів?" Поряд шумів сад, наповнений запахом яблунь. Коли вона намагалася струсити з одягу пил і піт, до неї підійшов хлопець. Кучері, біла сорочка, допитливий погляд. Його питання «Вибачте, незнайомка, ви хто?» здалося їй нахабним. Вона вже збиралася відповісти різкостю, але раптом побачила корону. Ця маленька деталь змусила її завмерти і відступити, усвідомлюючи, що все це — не жарт.«Я — Деш Санвейвс, ваша високість».Принц мимоволі поправив окуляри, його погляд став ще більш зацікавленим і здивованим.«Вибачте за дивне питання, але... чи це точно ваше справжнє прізвище? Можливо, ви чимось схвильовані через те, що заблукали?»«Ні, я не помиляюся, — відрубала Деш, відчуваючи, як її роздратування росте. — Це справді моє прізвище. А ви хто взагалі такий, щоб так мене розпитувати?»Вона дивилася на нього, намагаючись зрозуміти причину такої дивної реакції на звичайне, здавалося б, прізвище.«Справа в тому, що я — Уілл Санвейвс, принц Королівства Вічнозелених Дубів».І тут усе ніби стало на свої місця. Деш розплющила очі від шоку — вона знала це ім’я. І це прізвище.«Це не може бути правдою! — вигукнула вона, не в змозі стримати паніку. — Я ще вчора вивчала на історії це королівство! Не може бути, щоб у нас були однакові прізвища! Воно ж зникло... ні... ні... ні...»Дівчина підбігла до порталу, щоб кинутися назад додому, але в момент дотику поверхня, що мерехтіла, стала начебто з каменю. Вона була твердою та непрохідною.«Твою мать! — вигукнула Деш, відчайдушно вдаривши долонею об холодну поверхню. — Він зачинився! Відчиниться лише завтра... Що ж мені тепер робити?»Принц, який спостерігав за нею, підійшов ближче. Його погляд був сповнений співчуття.«Ви можете залишитися на ніч у моєму замку, — обережно запропонував він. — Якщо, звісно, мій батько, король цього королівства, дасть на те згоду».«О, справді?» — з надією вигукнула Деш, обертаючись до нього.«Якщо дозволить мій батько», — повторив принц, і в його очах з'явилася доброзичлива усмішка.Не анон, Деш#проза> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost