Estadísticas de telegram channel - @libertshz

The Scene: The merry month of May, in the year of our Lord 2025. The stage is set in Krasnogorsk, a satellite town orbiting the grand city of Moscow, within the bounds of the dwelling-place called “Ilinskie Meadows.” The Matter: Picture, if thou wilt, a prodigious fellow, unclad as Adam in Eden, perched in the likeness of Rodin’s Thinker upon the outer box of an air-cooling device, affixed to the eighth floor of a sturdy edifice. This man, unknown to the dwellers of the apartment, doth hold his counsel and refuseth all parley. The good folk of the chamber strive mightily to draw this giant within, yet their strength faileth against his ponderous bulk, the cruel pull of gravity, and his resolute unwillingness to aid their cause. By deduction most keen, they surmise this fellow could only have arrived at such a perch by tumbling from the window above, where lieth but one floor more—the ninth. Thus, the apartment’s inhabitants venture to the neighbor above, knocking upon her door. She, in high dudgeon, bideth them hence with sharp words, casteth out a heap of manly garments, and retireth to her slumber. Only by the aid of the valiant men of the Ministry of Emergency Situations is this titan at last drawn into the chamber, where it is confirmed that he is deep in the cups, besotted to the point of senselessness. Throughout this ordeal, the man—some fourteen stone in weight—doth bleed, befoul himself, and hurl threats at his rescuers. The Reconstruction: A full day passeth ere the tale is unraveled, and thus it is revealed: This man, a driver of hired carriages by trade, did come to make merry with a maiden of kind heart. She, deeming him too far gone in drink to take the reins, bade him stay rather than venture homeward. Together they caroused half the night. In time, the fellow, overcome with ardor for her kindness, sought to claim her in carnal embrace. Yet, so muddled was he that he could not walk but crawled to her chamber. A stalemate ensued, for his intent could not be fulfilled—his limbs lacked the grace to enact his base desire, while she, pinned beneath his nigh one-and-a-half hundredweight of passion, could not free herself. At her cries, a neighbor, stout of heart, came thundering at the locked portal, threatening to summon the watch. This roused the drunken aggressor, who resolved to flee the scene of his misdeed. Scorning the door as his path, he chose the window—forgetting, in his haze, that he dwelt upon the ninth floor. Stepping into the void, this hapless soul, under the merciless sway of gravity, plummeted downward, landing with the precision of a marksman in the air-cooling box below. There he stuck, like Winnie-the-Pooh in Rabbit’s burrow, grievously abrading his posterior in the process. Unable to move further, he sat, as if following the musings of Dostoevsky, pondering his misdeeds whilst unwittingly fouling the windows of a war-tried veteran below. The maiden, content that her ordeal was ended, called not for the watch but laid herself down to rest after her heavy night. Were it not for the dwellers of the apartment opposite, where our hero was ensnared, he might yet linger in that sorry perch. Thus ends this curious chronicle, a comedy of errors writ large in the annals of human folly.

Тут в коментарях згадали Толочко, а для мене це червоний прапор. І я зараз поясню чому. Колись на Поштовій площі знайшли Київську Русь. І вирішили її закатати.У 2015 році під час реконструкції Поштової площі в Києві археологи виявили фрагменти дерев’яної вулиці XI століття, залишки садиб, господарські споруди, культурний шар Русі. Повноцінний фрагмент середньовічного Подолу — зі збереженим плануванням, цілісним контекстом і дерев’яними конструкціями. Це було найкраще, що траплялося з київською археологією з часів розкопок Десятинної церкви.Реакція? Спочатку захват. Потім — лють забудовника. Бо на цьому місці мав бути ТРЦ.У 2018 році мер Києва Віталій Кличко публічно пообіцяв зберегти унікальну археологічну знахідку і створити музей. Київрада ухвалила відповідне рішення: передбачалось розірвання договору з забудовником, створення комунального підприємства, залучення міжнародних експертів. Протягом кількох місяців про «музей на Поштовій» говорили депутати, КМДА, Мінкульт.Перемога. У тому ж 2018 році Археологічна рада при Інституті археології НАН України, під головуванням академіка Петра Толочка, дала негативний висновок:«Об’єкт не має музейної цінності, унікальності не виявлено, доцільності музеєфікації немає».Це сказав той самий Толочко, який десятиліттями писав про «велич Києва» і «справу давньоруської держави». Але коли ця велич буквально виходить з-під землі — виявляється, що вона «не має значення». Зручно? Дуже.Бо саме завдяки цьому висновку забудовник затягує зобов’язання, а КМДА тихо змиває руки.Усі, хто обіцяв музей, зникають з інформаційного поля. Обіцянки — десятки. Виконання — нуль.У травні 2019 року історичну частину Поштової площі офіційно визнали пам’яткою археології та історії національного значення. Формально — перемога.А тепер — реальність на 2025 рік:– Музею немає.– Проєкту немає.– Комунальне підприємство існує, але не має бюджету.— академія це легітимізує— чиновники імітують активність— а дерев’яна вулиця XI століття лежить у воді, в темряві, під бетонною стелею, без музею, охорони, перспективи.І ніби вже немає Орди. А все одно все одно княжий Київ продовжує знищуватись.

Кожного разу, коли в медіа прошмигує якась новина про особливості російської реальності, знаходиться один-два персонажа, що встромлять свого носа з фразою "Ой, можно подумати, в нас краще".Окей. Ось вам новина з Барнаула. Спробуйте уявити це будь-де в сучасній Україні. Хай в найзанедбанішому райцентрі."Поход 47-летней Татьяны из Барнаула в барнаульскую поликлинику № 7 привел к потере части пальца. Ее госпитализировали в отделение травмы кисти больницы № 1. Об этом сообщает «КП-Барнаул».Татьяна обратилась в поликлинику с жалобами на боль в спине. Прием на рентген ей назначили на 15:30. Она направилась к кабинету, но когда переступила порог двери, одна из сотрудниц резко захлопнула тяжелую дверь.От удара Татьяне отрезало часть большого пальца на правой руке. Сначала она не почувствовала боли, возможно, из-за шока. Врач и другие сотрудники оказали первую помощь, обмотали палец салфетками. Муж Татьяны, который наблюдал за происходящим, покинул помещение.«При этом сотрудница рентген-кабинета, хлопнувшая дверью, с испуганным лицом говорила: «Что, нельзя было быстрее шевелиться, даже старые люди быстрее ходят», — возмущалась Татьяна.Позже Татьяна выяснила, что отрубленный фрагмент пальца выбросили в мусор.«Я говорила доктору, может оставить и пришить его, но он назвал мою просьбу глупостями. После этого я настояла, чтобы мне сделали все-таки рентген спины, потому что попасть в поликлинику очень сложно. У женщины, которая делала рентген, тряслись руки, но она не извинилась даже за ЧП с дверью. После этого нас с мужем выпроводили в коридор, дали бумажку с адресом больницы № 1 и захлопнули дверь на ключ», — рассказывает пострадавшая.Татьяна с мужем вызвали такси и отправились в городскую больницу №1, где ожидал хирург. Во время операции, проходившей в присутствии студентов, хирургу удалось сохранить палец, хотя он стал короче и лишился ногтя.«Я человек не скандальный, но то, что эта женщина, из-за спешки которой случилось ЧП, не только не извинилась, но даже упрекнула меня в нерасторопности, конечно, покоробило. Мне посоветовали обратиться к юристу», — заявила пациентка.