🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️— Не може бути, — хрипко кажу я. — Ти здох.Коротка пауза, а потім сміх, сповнений насолоди та тріумфу.— Завжди подобалося, як ти говориш, Вікторіє, — відповідає голос. — Навіть зараз. Навіть коли висиш тут, як м’ясо.Мене накрило хвилею злості. Сидоренко.Кожна клітина кричала, що це він. Інтонація, паузи, манера тиснути словами, перш ніж ударити, але мій розум упирався.Я бачила його тіло. Я була там. Він був мертвий.— Ти — не він, — сказала я повільно. — Поганий спектакль. Знайшов запис? Навчився копіювати голос?Силует рушив ближче. Кроки відбивалися від стін глухо, ніби ми були глибоко під землею. Старий, забутий підвал, і це ідеальне місце, щоб люди зникали без сліду.— Ти завжди була розумною, — каже він майже ніжно. — І завжди робила неправильні висновки.Відчуваю удар ще до того, як він стався. Різкий біль вибухає у щоці, голова смикнулася вбік, у вухах задзвеніло. Металевий присмак знову наповнив рот. Закашлюся, намагаючись не втратити свідомість.— Не груби, — холодно сказав хтось інший. Голос був інший, молодший. — Йому це не подобається.— Мені байдуже, що йому подобається, — шиплю крізь зуби.Другий удар був сильніший і я закричала не від болю, а від люті. Мотузки врізалися в зап’ястя, шкіра на них, напевно, вже розірвалася, але я трималася. Бо знала: щойно зламаюся — вони виграють.— Де Сидоренко? — раптом різко запитав голос з темряви.— Оце іронія, — прошепотіла я. — Ти сам питаєш, де ти?ІМПЕРІЯ ХИЖАКІВ