#начитала в січні «Ферма "Лавлайт"» Борісон Майже одночасно я подивилася два сезони «Емілі в Парижі», прослухала аудіо «Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці» Емілі Генрі, глянула екранізацію і от прочитала цю книжку. Опісля хотілося одного — книжку або серіал про вбивства. Надто багато романтики. Тож враження дещо нашаровані всім цим одночасним споживанням «солодкого». Вже писала, що взагалі то уникаю книжок із тропом «від друзів до коханців». Та й це не друзі, якщо хтось із них прям закоханий в іншого. А в цій книжці закохані обоє. І обоє туплять 10 років (чи девʼять). Аж тут зʼявляється можливість поприкидатися парою — і обоє щасливі, наче виграли в лотерею. Не розумію, вони за всі ці роки жодного разу не напивалися так, щоб розказати про свої почуття, поцілуватися чи переспати? Це хороша різдвяна історія. Там багато милих деталей — ідеально читати взимку. Але очі я закочувала ще більше разів. Якщо порівнювати, то Емілі Генрі мені сподобалася більше. Але я би почитала ще щось в Б. К. Борісон, тільки з іншим центральним тропом.