Canal Книжкове буття - @knyzkove_zhyttya - №10216
#начитала книжку Валерія Пузіка «Мисливці за щастям». Читала повільно, хоча книжка має 208 сторінок, бо деякі розділи… після деяких розділів я ридала, після деяких просто дивилася в білу стіну. Я не знаю, як її читати тим, в кого ніхто з найближчих зараз не на війні. Але я подекуди читала це голосом свого чоловіка:«Син. Красивий. Дорослішає. Без мене. Як прийняти це?Батьківство — щастя. Шерсть кішки на футболці — щастя. Бути разом.Просто бути. «Буде легше».Як прийняти смерть і відмовитись від сенсу життя? Як?»Пузік пише лаконічно, але так добирає слова, що це одночасно замальовки із фронту, воєнний щоденник-записник і фіксація фронтового побуту з тими людьми, яких завтра вже може не бути (а багато хто загинув вже на сторінках цієї книжки). «Дід витирає хустиною сльози. Руки тремтять. Він розповідає далі: як стріляли під ноги дітям, які залишилися в селі, адже батьками не дозволяли їх вивезти. Як уночі підпалили хату й бабця мало не згоріла живцем. Як хотіли гасити будинок, а окупанти не давали, погрожуючи розстріляти. І ще говорив.І ще. А потім сказав: — Добре, що ви тут. Я думав, уже не дочекаюся.»Я давно вже думаю про те, що найкращу книжку про війну я би не ставила у топ прочитаного. Бо так не хочеться, щоб хоча б в книжках на першому місці була війна, якщо вона і так всюди в цьому грьобаному житті. Хочеться уявляти, що буде якесь щасливе «після», де сімʼї будуть ходити на пікніки утрьох. Де ти не будеш плакати після того, як заснув син, що він так швидко дорослішає, а тато цього не бачить. «Хоч якою гарячою водою мийся, усе одно не змиєш війну з себе. Війна. Вона глибоко засіла в тобі. Її слід у твоїх очах. У зморшках, першій сивині, у мозолях, ранах і крові. Війна в землі й повітрі. Хоч скільки тікай, вона будитиме, кричатиме в лице. Тобі з цим потім жити.» Наклад цієї книжки закінчився (видана в 2024). Знаю, що багато хто купує книжки військових, але не читає. Загалом розумію, чому.
1830
26-02-01 05:49