Книготерапія 📗 | Міла Смолярова «Час невдах, або В Кримській столиці хмарно з проясненн...

Міла Смолярова «Час невдах, або В Кримській столиці хмарно з проясненнями», видавництво Лабораторія 🌟Ви вже знаєете, що я поставила книзі п'ятірку на клубі. Зараз розповім чому. Тільки спочатку анотація ⬇️"Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова. Там, де нерозсудливість здається мірилом свободи, а доросле життя тільки починається і нагадує гру «Хто перший?». Ще немає соціальних мереж, ніхто не знімає лавсторі, а мобільна розмова триває кілька перших безкоштовних секунд. Зізнання в коханні розчиняються у сигаретному диму й тонуть на дні коньячних келихів, залишаючи після себе присмак недомовленостей і сміливих обіцянок. Кого ж Він обере – архітектуру чи дівчину в робочому комбінезоні? І чи правильним виявиться цей вибір?" Найбільше мені сподобалась структура роману: кожен герой отримує окремий розділ, і поступово всі історії переплітаються між собою. А ще зайшли всілякі фішечки. Наприклад, цікава вставка — оповідання всередині роману. Або незвичний фінал у двох варіантах — можна буквально обрати, який вам ближчий 🔥І взагалі: Міла Смолярова класно пише. Усе звучало її ім’ям. Цього ранку все навколо називалося її ім’ям. Її ім’я мав той травневий день, коли вони вперше кохалися. Її ім’ям смакували вечері, що вона готувала для нього. На її ім’я озивалися сни, якими він марив, — у тих снах вона поверталася до нього, закидала руку йому на обличчя, посапувала прохолодним подихом у самісіньке вухо. Мати мрію — це вже пів щастя, а ще половинка — це йти до заповітної мрії. Кожен турист, що хоч раз був на півострові, розкаже вам про його наймальовничіший куточок. А щойно викупається в його водах, з’їсть спілий кавун, спльовуючи насіння в дрібну гальку, або кукурудзу, варену в оцинкованому відрі на подвір’ї, по якому бігають качки, — повернеться додому, у квадратні метри життя в якійсь панельці спального району свого міста, змиє останню сіль із засмаглого тіла, вперше після відпустки прийде на роботу і за чашкою розчинного MacCoffee привласнить цей кримський куточок собі. Для міленіалів тут багато ностальгійного, знайомого про власну молодість: ця розгубленість, інфантильність, помилки, дивні стосунки (з ким попало 🫣). Не всі мотиви героїв зрозумілі, але книга точно дала над чим подумати. Цікаво, що на клубі ми себе в героях не впізнали. Може тому, що вони тут усі невдахи. А ми молодці 😸 А ще я очікувала більше морського вайбу та взагалі Криму. Думала, він тут буде окремим героєм. Але ні, півострів тут радше виконує роль декорацій. Хоча дещо, звісно, відгукувалось. Після таких описів згадувались власні поїздки — а в Криму я бувала багато разів і майже всюди.Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди. Навіть узимку, коли велика вода спить і бачить неспокійні бурхливі сни, пляжі пустельні, дерева оголені, а земля випинає своє чорне та сире тіло, Крим видавався прекрасним. Таким півострів поставав для кримчан — усамітненим, інтимним, непоказним. Він виношував чергове дитя — новий курортний сезон. До Ялти вже квапилася весна, тепла та обнадійлива. Тож якщо хочеться чогось про молодість, перше кохання й помилки — можете придивитись до книги ❤️Книготерапія📗Підписатись