Книготерапія 📗 | Джон Бойн "Хлопчик у смугастій піжамі", Видавництво Старого Лева 🌟Про ...

Джон Бойн "Хлопчик у смугастій піжамі", Видавництво Старого Лева 🌟Про цю книгу я знала задовго до того, як взяла її до рук. Кілька років тому син читав її за програмою в українській школі — точніше слухав скорочену версію, і я тоді теж зачепилась і дослухала разом із ним. Сюжет, звісно, вразив."Дев’ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому в загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі»." Тож читала я цю книжку вже знаючи, до чого все йде (не спойлерю, але при першому прослуховуванні фінал вразив). І, мабуть, читала не стільки заради сюжету, цікаво було дізнатися детально, як ця історія розказана саме автором 💔Книга дуже зворушлива, щемка. Вона написана простою мовою, з погляду дитини. Власне, це й пояснює, чому роман в шкільних програмах: він справді може бути першим входом у надзвичайно важку тему."Нещодавно вона мала день народження, їй виповнилося тринадцять, і з того часу вона вважала, що сарказм — найвищий вияв витонченого розуму." "Будинок — не просто вулиця, чи місто, чи навіть будівля, складена з цегли та вапна. Будинок там, де знаходиться твоя родина." «Але мені здається, що куди б я не поїхав, я завжди буду сумувати за людьми, яких залишив». Водночас у мене виникало багато запитань. Часом було складно повірити, що Бруно може бути настільки наївним і зовсім нічого не розуміти. Так само дивувало, що єврейський хлопчик Шмуль не відповідає на прямі запитання і не говорить жорсткої правди. Уже після прочитання я почитала критику — і так, зауважень до достовірності там чимало 🤷‍♀️Але тут, мабуть, важливо дозволити цій історії бути художньою, а не документальною. Це не нон-фікшн і не спроба точно відтворити реальність Голокосту. Швидше — спосіб говорити про нелюдське через дитячий погляд.Для дорослого читача, особливо якщо вже багато читав про цю тему, книжка може здатися надто простою і неправдивою. Але для першого знайомство з темою вона ідеальна.«Звичайно, все це сталося дуже давно і ніколи більше не повториться. Не в наші дні і не в нашому столітті» Зараз я читаю продовження — «Усі ті розбиті місця», уже з перспективи сестри Бруно. І от там відчувається зовсім інша глибина й психологізм. Про цю книгу напишу окремо, коли дочитаю.#кт_відгукКниготерапія📗Підписатись