Маючи міцну статуру, митрополит Філарет дожив до похилого віку і майже до кінця життя зберіг сили і бадьорість. Тільки за два роки до смерті, після тяжкої хвороби, він видимо став знемагати; він став вельми чутливим до застуди, і його стали мучити різні недуги. Кожен раз, коли він занедужував, він вважав свою хворобу передсмертною і готувався до смерті. При цьому він не боявся смертної години, а очікував її з радістю, цілком впевнений в тому, що по смерті йому буде добре. Останні роки свого життя він провів, можна сказати, в постійній думці про смерть і в постійній турботі про гідне приготуванні до переходу в вічне життя. Незважаючи на свої хвороби, до останніх днів не послаблював своєї келійної молитви; години, проведені ним в молитві і за Божественною Літургією, вважав найбільш втішними і дорогоцінними для себе.18 грудня було звершено над ним таїнство Єлеопомазання. Вночі на 20 грудня він, прийнявши на своєму ліжку те положення, яке зазвичай надають людині у гробі, тремтячим і уривчастим голосом проспівав: «…бачачи, як лежу безмовний і бездиханний». Рано вранці 21 грудня митрополит Філарет за звичаєм причастився Святих Таїн і на 79-му році свого життя, тихо помер.Святитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім’ї. Досягнувши повноліття, юнак виявляє бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху його рукопокладають у пресвітера.У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують, написані святителем Петром, ікони Божої Матері “Петровську” і ”Новодворську”.Згодом ієромонах Петро вирішує усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишає монастир та оселяється неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом й невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.Святитель Петро, виконуючи обов’язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного життя. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, рівно ж як і Київські, канонічно підпорядковувалися Константинопольському Патріарху.Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відряджає до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і всієї Русі.Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов’ю піклувався про зміцнення побожності серед своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабість і небезпечне тодішнє подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчав вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.
Святий мученик Воніфатій був рабом багатої молодої римлянки Аглаїди і перебував з нею в беззаконному співжитті. Але обидва вони відчували докори сумління і хотіли якось омити свій гріх. І Господь пожалів їх і дав їм можливість очистити гріхи своєю кров’ю і закінчити грішне життя покаянням. Аглаїда дізналася, що якщо з благоговінням зберігати в домі мощі святих мучеників, то їхніми молитвами легше здобути спасіння, бо під їхнім благодатним впливом применшуються гріхи і запановують чесноти. Вона спорядила Воніфатія на Схід, де в той час тривало жорстоке гоніння на християн, і просила привезти мощі якогось мученика, щоб він став їхнім керівником і покровителем. Воніфатій на прощання, сміючись, запитав; “А що, пані, якщо я не знайду мощей, а сам постраждаю за Христа, чи приймеш ти моє тіло з честю?” Аглаїда поставилася серйозно до його слів і дорікнула йому в тому, що він, вирушаючи на святу справу, дозволяє собі вольності. У деяких же версіях житія святого повідомляється, що Аглаїда, навпаки, розсміявшись, назвала Воніфатія п’яницею і грішником. А після, вже серйозно додала: “Такими речами не жартують. Пам’ятай, ти збираєшся за святими мощами, на які ми з тобою навіть поглянути негідні”. Воніфатій замислився над її словами і весь час шляху був зосередженим.Приїхавши в Кілікію, у місто Тарс, Воніфатій залишив у гостиниці своїх супутників і пішов на міську площу, де мучили християн. Вражений видовищем страшних тортур, бачачи просвітлені благодаттю Господньою обличчя святих мучеників, Воніфатій за потягом свого співчутливого серця кинувся до них, цілував їм ноги і просив святих молитов, щоб і йому удостоїтися постраждати з ними. Тоді суддя запитав Воніфатія, хто він. Воніфатій відповів: “Я християнин”, – а потім відмовився принести жертву ідолам. Його тут же віддали на муки: били так, що м’ясо відпадало від кісток, встромляли голки під нігті, нарешті, влили в горло розплавлене олово, але силою Господньою він залишився неушкодженим. Люди, що оточували судилище, обурилися, вони стали кидати в суддю каміння, а потім кинулися до язичницького капища, щоб скинути ідолів. Наступного ранку, коли хвилювання дещо вщухли, суддя розпорядився кинути святого мученика в казан із киплячою смолою, але й це не заподіяло страждальцю жодної шкоди: його окропив ангел, який зійшов з небес, а смола вилилася з каструлі, спалахнула й обпекла самих мучителів. Тоді святий Воніфатій був засуджений до усічення мечем. Із рани потекли кров і молоко. бачачи таке диво, близько п’ятисот п’ятдесяти осіб увірували в Христа.Тим часом супутники святого Воніфатія, марно прочекавши його два дні в гостиниці, стали його розшукувати, припускаючи, що він вдався до легковажного проведення часу. Спочатку пошуки були безуспішними, але, нарешті, вони зустріли людину, яка була очевидцем мученицької смерті святого. Цей свідок і привів їх туди, де ще лежало обезголовлене тіло. Супутники святого Воніфатія зі сльозами просили в нього вибачення за неподобні думки про нього і, викупивши за великі гроші останки мученика, привезли їх до Риму.Напередодні їхнього прибуття Аглаїді уві сні з’явився ангел. Він звелів велів їй приготуватися прийняти колишнього раба її, а тепер пана і покровителя, співслужителя ангелів. Аглаїда покликала кліриків, з великою пошаною прийняла чесні мощі, а потім побудувала на місці його поховання храм в ім’я святого мученика і поклала там мощі, що прославилися безліччю чудес. Роздавши жебракам увесь свій маєток, вона пішла в монастир, де провела в покаянні вісімнадцять років і за життя здобула дар виганяти нечистих духів. Поховали святу поблизу могили мученика Воніфатія.Святий Воніфатій, який перш, ніж стати християнином, був рабом гріха, вважається небесним покровителем тих, хто бореться з гріхом пияцтва. Подвижнику благочестя і мученику Воніфатію моляться, щоб він допоміг позбутися диявольських підступів і стати паном над своїми похоттю і пристрастями.#календар #свято_дня
Першою язичники схопили святу Зою, яка молилася біля гробниці апостола Петра. На суді вона мужньо сповідала віру в Христа і спочила, повішена за волосся над гнилим сміттям. Її тіло кинули в річку Тибр. З’явившись у видінні святому Севастіанові, вона повідомила про свою смерть.Після неї постраждав пресвітер Транквіллін. Його язичники побили камінням біля гробниці святого апостола Петра. Тіло мученика також кинули в Тибр.Святих Никострата, Касторія, Клавдія, Вікторина і Симфоріана схопили на березі річки, коли вони шукали тіла мучеників. Їх привели до єпарха, і святі відмовилися виконати його веління принести жертву ідолам. Тоді святим мученикам прив’язали каміння на шиї і втопили в морі.Святого Тивуртія зрадив лжехристиянин Торкват. Не домігшись зречення Христа, суддя наказав поставити юного Тивуртія на розпечене вугілля. Проте Господь зберіг його: Тивуртій ходив по палаючому вугіллю, не відчуваючи жару. Мучителі обезголовили святого Тивуртія. Він був похований невідомим християнином.Торкват видав також святих дияконів Маркелліна й Марка та сановника Кастула. Після катувань Кастула кинули до рову і живцем засипали землею. Маркелліну і Марку прибили ноги до пня. Вони простояли всю ніч у молитві, а вранці їх пронизали списами.Останнім був узятий на муки святий Севастіан. Його допитував особисто імператор Діоклетіан. Переконавшись у непохитності святого мученика, він наказав відвести його за місто, прив’язати до дерева і пронизати стрілами.Дружина святого Кастула Ірина прийшла вночі, щоб поховати святого Севастіана, але знайшла його живим. Вона принесла його до свого будинку. Святий Севастіан невдовзі вилікувався від ран. Християни вмовляли його піти із Рима, але він відмовився.Підійшовши до язичницького храму, святий побачив імператорів, які прямували туди, і прилюдно викрив їх у нечесті. Діоклетіан наказав відвести святого мученика на іподром і стратити. Святого Севастіана вбили, а тіло його кинули в сміттєвий рів.Святий мученик у сонному видінні з’явився християнці Лукіні і звелів їй взяти тіло й поховати в катакомбах. Благочестива християнка з честю поховала тіло святого.#календар #свято_дня
606 року до Різдва Xристового Єрусалим був завойований вавилонським царем Навуходоносором. Храм, споруджений Соломоном, було зруйновано, а безліч народу ізраїльського було відведено в полон. Серед бранців були знатні юнаки Даниїл, Ананія, Азарія і Мисаїл.Цар Навуходоносор розпорядився навчити їх халдейської премудрості і виховати в розкоші при своєму дворі. Але вони, зберігаючи заповіді своєї віри, відмовлялися від надмірностей і вели суворий спосіб життя. Харчувалися святі отроки тільки овочами і водою. Господь дарував їм мудрість, а святому Даниїлу подав дар прозорливості і тлумачення снів.Святий пророк Даниїл, свято зберігаючи віру в Єдиного Бога й уповаючи на Його всесильну допомогу, мудрістю своєю перевершив усіх халдейських звіздарів та волхвів і був наближений до царя Навуходоносора. Він перебував у званні придворного радника за часів царювання Навуходоносора і п’яти його наступників. Святий Даниїл залишався на високій посаді й після підкорення Вавилону, під час правління царів Дарія і Кира.Одного разу Навуходоносор побачив дивний сон, який вразив його. Але, прокинувшись, він забув бачене. Вавилонські мудреці виявилися безсилими дізнатися, що наснилося цареві. Тоді святий пророк Даниїл прославив перед усіма силу Істинного Бога, Який відкрив йому не тільки зміст сну, а і його пророче значення.Невдовзі цар Навуходоносор наказав спорудити величезну статую, якій належало віддавати божеські почесті. За відмову зробити це троє отроків, Ананія, Азарія і Мисаїл, були вкинуті в палаючу піч. Полум’я піднімалося над піччю на сорок дев’ять ліктів, обпалюючи халдеїв, які стояли поруч. Святі отроки ходили посеред полум’я, молячи Господа і оспівуючи Його (Дан. 3:26-90). Ангел Господній, з’явившись, охолодив полум’я, і отроки залишилися неушкодженими. Цар, побачивши це, наказав їм вийти і звернувся до Бога Істинного.За царя Валтасара святий Даниїл витлумачив таємничий напис “мене, текел, упарсин”, що з’явився на стіні палацу під час пиру (Дан. 5:25). Цей напис передвіщав падіння Вавилонського царства.Під час правління царя Дарія, який 539 року до Р. Х. завоював Вавилон, святий Даниїл через наклепи своїх ворогів був кинутий до рову з голодними левами. Проте вони не зачепили його, і він залишився неушкодженим. Цар Дарій зрадів за Даниїла і повелів у всьому своєму царстві поклонятися Богові Даниїловому, “бо Він є Бог Живий і Присносущий, і царство Його непорушне, і володарювання Його нескінченне”.Святий пророк Даниїл глибоко сумував про свій народ, який зазнає справедливої кари за безліч гріхів та беззаконь і за переступ заповідей Божих — тяжкий полон вавилонський і розорення Єрусалима: “Прихили, Боже мій, вухо Твоє і почуй, відкрий очі Твої і споглянь на спустошення наші і на місто, на якому наречене ім’я Твоє; бо ми приносимо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, але на Твоє велике милосердя” (Дан. 9:18).Пророк Даниїл праведним життям і молитвою спокутував беззаконня свого народу. Йому було відкрито долю народу Ізраїлю і долі всього світу.Під час тлумачення сну царя Навуходоносора пророк Даниїл сповістив про царства, які змінювали одне одного, і велич останнього Царства — Царства Господа нашого Іісуса Христа (Дан. 2:44). Пророче видіння про сімдесят седмин (Дан. 9:24-27) повідало світові знамення Першого і Другого Пришесть Господа Іісуса Христа і пов’язаних з ними подій (Дан. 12:1-12).Святий Даниїл клопотав за свій народ перед наступником Дарія, царем Кіром. Той вельми цінував Даниїла і 536 року до Р. Х. оголосив бранцям свободу. Сам Даниїл і друзі його Ананія, Азарія та Мисаїл дожили до глибокої старості і померли в полоні. Згідно ж зі свідченням святителя Кирила Олександрійського, святі Даниїл, Ананія, Азарія і Мисаїл були обезголовлені з веління перського царя Камбіза.#календар #свято_дня
❤️🩹 ПАРАФІЯНИ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО СОБОРУ М. КАМ'ЯНСЬКЕ ТРАДИЦІЙНО ПЕРЕДАЛИ ПОРАНЕНИМ ВОЇНАМ ЩОЧЕТВЕРГОВИЙ ОБІДВ четвер 25 грудня, при Свято-Миколаївському соборі м. Кам'янське приготували 147-й обід для поранених військових, які проходять реабілітацію в одній з лікарень міста. Небайдужі парафіяни, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Кам'янського і Царичанського, вже 147 тижнів готують смачний борщ на дровах, салати, випічку і багато смаколиків, та передають нашим пораненим солдатам.Також при лікарні діє каплиця святого пророка Божого Іллі, де щочетверга об 11:00 священнослужителі проводять водосвятний молебень та відвідують поранених військовослужбовців. Бажаючі можуть причаститися Святих Христових Тайн. 🙏 Дякуємо всім хто трудиться над цією доброю справою!❗Підтримати і долучитися до справи милосердя може кожен як молитовно, так фізично і матеріально!Як можна допомогти❓❗Можна прийти і допомогти на кухні щочетверга о 8:00. Допомога чоловіків також актуальна.❗Принести продукти❗Допомогти фінансово на закупівлю продуктів 🟢Карта ПриватБанк:5168 7521 2652 7459🟢Банка:https://send.monobank.ua/jar/3yYSqD2aCr#добро #УПЦ #ЗСУ #Центр_інформації_УПЦ🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==Фото 👇
З ДНЕМ ЗАСНУВАННЯ КАМ'ЯНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ!В сьогоднішній день вся повнота Кам'янської єпархії Української Православної Церкви з подякою підносить свої молитви до Господа, вітаючи один одного з днем, що ввійшов в історію як православного Придніпров'я, так і всієї Церкви Христової.П'ятнадцять років тому, рішенням Священного Синоду УПЦ, під головуванням Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) була утворена нова єпархія на теренах Дніпропетровщини. Керуючим єпархією Священний Синод призначив єпископа Ровеньківського Володимира (Орачова), вікарія Луганської єпархії.П'ятнадцять років тому, Господь, Духом Святим зволив бути місту Кам'янське — кафедральним, поставивши для нього свого архієрея, виділивши нову кошару в великому стаді Вселенської Христової Церкви.Ця Божа опіка виростила в Кам'янській єпархії за ці роки багато ревних пастирів, привела до Спасителя тисячі вірних, зростила і дала благодатні плоди, що з дня у день тільки множаться.Ми просимо сьогодні в Господа, щоб Дух Святий і надалі життєдайно і діяльно управляв нашою єпархією в великій сім'ї Христових чад. Благаємо здоров'я і сил нашому правлячому архієрею, митрополиту Кам'янському і Царичанському Володимиру, нашим пастирям, чернецтву і всім вірним, що перебуваємо під благодатним Покровом Цариці Неба і землі – Богородиці.
Святитель Іоасаф народився в місті Прилуки на Чернігівщині 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці, у Хрещенні був наречений Іоакимом. Він походив із давнього благочестивого роду Горленків.У віці семи років батько Іоакима віддав його до Київської духовної академії. Там він відчув потяг до чернечого життя. Сім років випробовував себе майбутній святитель, після чого розповів про своє бажання батькам. Вони довго переконували його не приймати чернечий постриг, але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім’ям Іларіон у Київському Межигірському монастирі.21 листопада 1727 року він був пострижений в мантію з нареченням імені Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася з завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був висвячений архієпископом Варлаамом (Вонатовичем) на ієродиякона. Його залишили у Київсьій духовній академії як викладача.У листопаді 1734 року наступник владики Варлаама на Київській кафедрі, архієпископ Рафаїл (Забороський), рукопоклав ієродиякона Іоасафа на ієромонаха і перевів із училищного Братського монастиря до Києво-Софійського архієрейського будинку. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії.27 червня 1737 року ієромонах Іоасаф став настоятелем Преображенського Мгарського монастиря з возведенням у сан ігумена. В обителі він доклав великих зусиль для її благоустрою.У 1744 році митрополит Рафаїл возвів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. Наприкінці того ж року отця Іоасафа викликали до Москви, і невдовзі згідно з розпорядженням Святішого Синоду він був призначений намісником Свято-Троїцької лаври. В обителі преподобного Сергія отець Іоасаф так само самовіддано ніс послух Церкві.Через чотири роки, 2 червня 1748 року, у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга архімандрит Іоасаф був висвячений на єпископа Бєлгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за станом храмів, за правильністю звершення богослужіння й особливо за моральністю пастви. Чималу увагу він приділяв освіті духовенства і правильному дотриманню ними уставу та церковних традицій. Як і раніше, святитель всі сили віддавав служінню, не шкодуючи свого здоров’я.Незадовго до преставлення владика Іоасаф заборонив своєму келійнику просити для себе священного сану і попередив, що в разі непослуху його спіткає передчасна кончина. Іншому келійнику, Василію, святитель сказав, що він буде дияконом, сану священника ніколи не досягне. І це передречення невдовзі виповнилося.10 грудня 1754 року святитель Іоасаф відійшов до Господа. Його прославлення в лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.#календар #свято_дня
Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою донькою священника Матфана із Віфлеєма, який походив із коліна Левіїного, роду Ааронового. Вона вийшла заміж за святого Іоакима, який був родом із Галілеї. Іоаким був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв, що від сімені його нащадків народиться Месія, Спаситель світу.Подружжя жило в Назареті Галілейському, що в північній частині Палестини. За іншими відомостями, вони жили в Єрусалимі. Іоаким і Анна вели праведне життя й щороку віддавали дві третини своїх доходів до Єрусалимського храму та бідним.Праведні Іоаким і Анна не мали дітей до глибокої старості й все життя сумували та плакали через це. Їм доводилося переносити зневагу і глузування, бо тоді бездітність вважали ганьбою. Протягом п’ятдесяти років шлюбу подружжя тільки палко молилося Богові, уповаючи на Його волю.Одного разу під час великого свята дари, які праведний Іоаким взяв до Єрусалима для принесення Богу, не були прийняті священником Рувимом. Він вирішив, що бездітний чоловік негідний приносити жертву Богові. Це дуже засмутило старця Іоакима, і він, вважаючи себе найгрішнішим із людей, не повернувся додому, а оселився на самоті в пустельному місці. Праведний Іоаким вирішив провести в пості й молитві сорок днів і ночей, молячи Господа про милість.Його праведна дружина Анна думала, що вона є головною винуватицею горя, яке їх спіткало. Дізнавшись про вчинок свого чоловіка, Анна також стала в пості і молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини, обіцяючи принести в дар Богу народжене чадо.Молитва святого подружжя була почута: їм обом з’явився ангел і сповістив, що у них народиться Донька, Яку благословить весь рід людський.Коли настав час, у Анни народилася Донька Марія. У віці трьох років Вона була приведена до храму, де виховувалася до дванадцяти років.Через декілька років після цього праведний Іоаким преставився у віці вісімдесяти років. Овдовівши, свята Анна оселилася при Єрусалимському храмі, поблизу своєї Дочки. Вона прожила при храмі два роки і померла у віці сімдесяти років.Ікона Божої Матері, іменована «Несподівана Радість» є шанованою в нашому народі . На образі зображено людину, яка молиться навколішки перед іконою Пресвятої Богородиці. Іконографічним сюжетом для образа послужило передання про зцілення юнака від плотської пристрасті через святий образ Владичиці Небесної, описане у творі святителя Димитрія Ростовського «Руно Орошенне».Якийсь юнак, котрий був одержимий багатьма гріхами і вів порочне життя, мав звичай молитися перед образом Пречистої, вимовляючи архангельське привітання: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою». Одного разу, збираючись знову на грішну справу, він раптом побачив, що зображення Божої Матері на іконі ожило, а у Божественного Немовляти відкрилися й кровоточать язви на руках і ногах. Із Його ребра також текла кров. На запитання враженого жахом юнака: «О Госпоже, хто це зробив?» — Богородиця відповіла: «Ти й інші беззаконники своїми гріхами знову розпинаєте Сина Мого».Тільки тоді розкрилася перед враженим до глибини душі юнаком безодня його гріхопадіння. Довго благав він у сльозах Богородицю і Спасителя про помилування. Пречиста Діва не залишала Своїх молитов за грішного юнака, доки Господь Іісус Христос не вимовив: «Нині прощаються йому гріхи заради Тебе».Молодий чоловік залишив колишнє гріховне життя. Він став жити чесно й благочестиво. До кінця своїх днів він зі сльозами дякував Заступниці роду людського, молитвами Якої дана була йому радість прощення і відпущення гріхів, на яку він уже не сповідався.Час і місце походження першообраза невідомі.#календар #свято_дня
Праведний Філарет Милостивий жив у VIII столітті в селищі Амнія Пафлагонської області, що в Малій Азії. Він був вихований у благочесті і страху Божому. Його дружина Феозва була із багатої і знатної сім’ї. У подружжя були діти: син Іоанн і доньки Іпатія та Єванфія.Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний Суд і про “малих цих” (Мф. 25:40); слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не забирає зі світу (1Тим. 6:7); рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36:25). І Філарет прославився турботою про убогих.Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося два воли, корова, декілька вуликів і будинок. Але й це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко і лагідно переносив він докори дружини й глузування дітей. “Я маю в схованках, вам невідомих, таке багатство й такі скарби, — відповідав він рідним, — котрих вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете без праці й ні про що не піклуючись”.І Господь відплатив Філаретові за його милосердя. Коли було віддано останню міру пшениці, його старий друг надіслав йому сорок мір, а після того, як жебракові було віддано теплий одяг, до Філарета повернулося багатство.У той час візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для сина, майбутнього співправителя Константина Багрянородного (780–797). Для цього по всій імперії вона розіслала послів. Вони не оминули й Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що високі гості мають відвідати і їхній дім, Філарет дуже зрадів. Феозва засмутилася: у домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування годі було й думати. Але Філарет наказав дружині гарненько прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що повинні прибути царські посли, принесли вдосталь всього для багатого піру.Посли відібрали для царських оглядин разом з десятьма найкрасивішими дівчатами внучку Філарета Марію. Вона перевершила своїх суперниць добротою та скромністю і стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий Філарет щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків. Він особисто служив їм під час цих трапез. Усі дивувалися смиренню Філарета і говорили: “Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христовий”.Своєму слузі праведник наказав зробити три шухляди й наповнити їх порізно золотими, срібними і мідними монетами. Із першої отримували милостиню зовсім незаможні, із другої отримували її ті, хто втратив кошти, а із третьої її отримували ті, хто лицемірно виманював гроші.Так, не приймаючи почестей, у смиренні і любові до убогих досяг блаженний старець дев’яноста років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив до константинопольського монастиря Родольфії. Там він роздав усе, що мав при собі, на монастирські потреби і жебракам.Покликавши рідних, праведний Філарет наставляв їх в любові до убогих та в нестяжательності і мирно преставився до Бога. Помер він 792 року і був похований в обителі Родольфія.Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті диво. Коли тіло святого несли до місця поховання, одна людина, одержима бісом, схопилася за гроб і йшла з похоронною процесією. На кладовищі відбулося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов із неї. Багато й інших чудес і зцілень відбувалися біля гробу святого.Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних навал.#календар #свято_дня
На це святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає на того, хто збезчестить образ Царя Небесного і Його святих. Преподобномученик кинув монету на землю і став топтати її ногами.Імператор наказав у кайданах відправити святого до в’язниці, де вже перебували триста сорок два старці, засуджені за шанування ікон. У цій в’язниці святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи в’язнів. Разом з ними він звершував молебний спів, часто виконуючи тропар Нерукотворному Образу Спасителя. Безліч людей приходили до в’язниці і просили святого Стефана помолитися за них.Імператор дізнався, що святий і в темниці створив монастир, де постійно триває моління й шануються святі ікони. Він послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в’язниці й побачили осяяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили прощення і його молитов. Імператорові вони сказали, що виконали наказ.Але Константин Копронім дізнався правду і вдався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він направив їх до темниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам. Вони схопили його і поволокли вулицями міста. Понівечене тіло мученика кинули до ями, де ховали злочинців.Наступного ранку над Авксентієвою горою з’явилася вогняна хмара. Потім густа імла опустилася на столицю і пронеслася сильна буря, яка вразила багатьох.#календар #свято_дня
