Майбутній святий звершує тут богослужіння в приватному будинку. За короткий час ієромонах Олексій встигає сповідати і причастити Святих Христових Тайн понад тисячу осіб. Він охрестив близько 300 дітей і повінчав близько 30 подружніх пар. Так, наприклад, в 1912 році на свято Стрітення Господнього віруючі від радості, що нарешті почалися церковні служби, співали «Христос Воскрес!». Народ заповнив не тільки будинок, в якому звершувалося богослужіння, а й двір, сад, куди з відкритих вікон і дверей було чути спів.Ця місія отця Олексія в Ізі справила на весь Карпаторуський народ сильне враження, що послужило поштовхом до руху за відродження Православ’я. Ієромонах Олексій таємно обійшов багато сіл, в яких відродився рух за Православну віру, всіх він зміцнював, втішав і підбадьорював, запевняючи, що Божа допомога їх не залишить.Під час цих воістину апостольських подорожей віруючі оберігали свого апостола і допомагали йому переховуватися від жандармів. Деякий час він жив у Хусті, в самому центрі гонителів Православ’я. Тут, в будинку була влаштована домова церква, в якій о. Олексій вночі звершував богослужіння. Він сам згадував: «Коли я прощався з народом, то всі дали мені присягу в тому, що ніколи не відступлять від святої Православної віри, хоча б їм загрожували мука і сама смерть». Коли говорили ці слова, то багато в голос плакали і зі сльозами проводили о. Олексія в шлях… Він сам же слідував цій клятві перший.Його кілька разів заарештовують і тримають в імперській в’язниці. Під час Мараморош-Сиготського судового процесу майбутній святий сказав: «Тут відбувається релігійний процес… Тут, як в храмі, присутні віруючі і я як їх священик… Ми не винні ні в чому. Все, що нами було зроблено, скоєно, виключно для Православної віри і для блага народу, а тому останнє слово в цій справі скаже сам Іісус Христос… Якщо доведеться нам страждати, ми постраждаємо за святу справу… Там – на небесах – знають, що в наших серцях тільки одне бажання: влаштувати наше духовне життя».Жандарми якось зайшли і до рідного дому о. Олексія та заарештували всіх його рідних, будинок закрили на ключ. У той час о. Олексій знаходився в Чернівцях. Жандарми зробили обшук в будинку і всі книги і церковне начиння конфіскували. Організовувалися облави таємної поліції, щоб заарештувати преподобного. Дізнавшись про все це, о. Олексій пішов у Яблочинський монастир, де детально розповів про нові гоніння проти православних на його батьківщині. Ця звістка рознеслася по всьому світу. Незабаром почали з’являтися статті в англійських і французьких газетах, засудження Ізянської влади проти беззахисного населення.Після звільнення архіпастирі порадили йому виїхати в Америку подалі від репресій, що він і зробив. Але серцем своїм ієромонах залишався в Карпатах, беручи участь в житті православних громад краю листами і добрими порадами.У 1921 році о. Олексій повертається на батьківщину. 17 серпня 1921 він був обраний ігуменом Свято-Миколаївського монастиря в Ізі. У 1925 році — возведений у сан архімандрита. Потім він приймає велику схиму.Помер архімандрит Алексій (Кабалюк) 19 листопада 1947 року в Домбокському жіночому монастирі.12 березня 1999 року були обрітенні нетлінні мощі схіархімандрита Олексія. 21 листопада 2001 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (+2014) звершив у Свято-Миколаївському монастирі Ізи прославлення його в лику преподобних. Православні Східної Словаччини також шанують пам’ять архімандрита як сповідника. Мощі святого спочивають в Миколаївському монастирі м. Іза, настоятелем якого був святий Олексій. Для Карпатської України преподобний Олексій явився, Божим Промислом, апостолом Закарпаття, який запалив світло Христової віри в тисячах сердець. І полум’я це не згасає…
Святий апостол Фома був родом із галілейського міста Панеади і займався рибальством. Почувши благовістя Іісуса Христа, він усе залишив і пішов за Ним. Апостол Фома входить до числа дванадцяти святих апостолів, дванадцяти учнів Спасителя.За свідченням Священного Писання, святий апостол не повірив розповідям інших учнів про Воскресіння Іісуса Христа (Ін. 20:25). На восьмий день після Воскресіння Господь явився апостолу Фомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» — вигукнув святий апостол (Ін. 20:28). «Фома, який був колись слабшим за інших апостолів у вірі, — каже святитель Іоанн Златоуст, — став по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим за всіх них, так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам диким».За церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол закарбував мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) святий апостол був увʼязений, зазнав катувань і, пронизаний пʼятьма списами, відійшов до Господа.Частинки мощей святого апостола Фоми є в Індії, Угорщині та на Афоні. На початок XXI століття частина чесної глави апостола зберігалася в монастирі Іоанна Богослова на Патмосі, Греція. З імʼям апостола Фоми повʼязана Аравійська (або Арапетська) ікона Божої Матері.Апостолу Фомі моляться у разі невірʼя, що турбує душу, як тому, хто сам пройшов цей тяжкий стан.
Про життя преподобних Елладія і Онисима Печерських збереглося небагато відомостей, дата і місце народження невідомі.Прп. Елладій згаданий на карті Ближніх печер 1638 року як «святий отець Елладій посник, чудотворець», в 1661 році як «Елладій чудотворець», в 1703 році як «Елладій затворник».Мощі прп. Онисима вперше вказані на карті Ближніх печер 1661 року.У 1744 році він позначений як «преподобний Онисим затворник», в 1868 році як «прп. Онисим, який спочиває в затворі».Преподобний Амон найімовірніше, жив і подвизався в Печерській обителі в другій половині XIII століття. Так було написано на стародавніх дошках, якими закривалися печери з мощами. Звичайно, самі написи не збереглися, але в стародавній книзі «Короткі оповіді про життя преподобних отців Дальніх печер» відтворено їхній текст.Звідти ж ми дізнаємося, що з благословення ігумена він мандрував на Святу Гору Афон і до Єрусалима. Самі по собі ці прощі не є показником святості, але після повернення до Києво-Печерської Лаври благочестя преподобного вразило навіть старців. Його святе і піднесене життя багатьма було взято за зразок чернечого діяння, а самому йому було дане прозвання Працелюбний.Святий Амон був скромним і дуже невибагливим. Своїм земним аскетизмом він здобував нетлінні багатства на Небі. І до кінця життя, сповнившись убогості духовної, так полюбив він убогість тілесну, що закрився в одній із Дальніх печер. Але й там він дивував братію численними подвигами, які посоромлювали всі підступи ворога роду людського.У XVII столітті архімандрит Києво-Печерської Лаври Варлаам (Ясинський), який згодом став митрополитом Київським, встановив святкування Собору преподобних отців Дальніх печер. Тоді ж, імовірно, було складено служба преподобному Амону.
Про святого Діонісія Затворника є коротка згадка в Патерику Печерському. В оповіді про чудо, яке було в печері на Святу Пасху 1453 року, ідеться про таке. За благочестивих Київського князя Симеона Олександровича Олельковича та брата його князя Михаїла і за блаженного архімандрита Миколая керував печерою дехто із братії священноінок Діонісій, званий Щепа. Він увійшов на Великий День Святої Пасхи до печери преподобного Антонія, аби покадити тіла усопших святих. Прийшовши на місце, зване общиною, або трапезою, і покадивши, він сказав: «Святі отці і браття! Сьогодні є Великий День, Христос воскрес!» І одразу відповів йому від усіх святих мощей голос, наче грім: «Воістину воскрес!» Після такого дива блаженний Діонісій решту часу свого життя провів у затворі і, догодивши Богові, після смерті причислений Ним до лику святих.На іконі святого Діонісія зображають з кадилом в правій руці, в знак того пасхального дива, що сталося з ним.Також сьогодні день пам'яті священномученика Діонісія Ареопагіта, слово якого поповнило скарбницю Священного Передання Церкви засвідченням важливих подій.Священномучеників Діонісія Ареопагіта, єпископа Афінського, пресвітера Рустика і диякона Єлевферія вбито в Галлійській Лютеції (давня назва Парижа) 96 року (за іншими даними – 110 року), під час гонінь за часів імператора Доміціана (81-96). Святий Діонісій жив у місті Афіни. Там же виховувався і здобув класичну еллінську освіту. Потім вирушив до Єгипту, де в місті Іліополі вивчав астрономію. Разом із другом Аполлофоном він був свідком сонячного затемнення в момент розп’яття на Хресті Господа Іісуса Христа. “Це або Бог, Творець усього світу, страждає, або цей світ видимий закінчується”, – сказав тоді Діонісій. В Афінах, куди він повернувся із Єгипту, його обрали членом ареопагу (верховного афінського суду).Коли святий апостол Павло проповідував в афінському ареопазі (Діян. 17:6-34), Діонісій прийняв це спасительне благовістя і став християнином. Протягом трьох років Діонісій був сподвижником святого апостола Павла в проповіді Слова Божого. Згодом апостол Павло поставив його єпископом міста Афін. У 57 році святий Діонісій був присутній при похованні Пресвятої Богородиці.Ще за життя Матері Божої Діонісій Ареопагіт, який спеціально приїжджав до Єрусалима з Афін, щоб побачити Богоматір, писав своєму вчителеві апостолу Павлу: “Засвідчую Богом, що, крім Самого Бога, немає нічого у всесвіті, в такій мірі сповненого Божественної сили і благодаті. Ніхто з людей не може осягнути своїм розумом те, що я бачив. Сповідую перед Богом: коли я Іоанном був приведений перед обличчя Пресвятої Діви, я пережив невимовне почуття. Переді мною заблищало якесь Божественне сяйво. Воно осяяло мій дух. Я відчував пахощі невимовних ароматів і був сповнений такого захвату, що ні тіло моє немічне, ні дух не могли перенести цих знамень і зачатків вічного блаженства і Небесної слави. Від Її благодаті знемогло моє серце, знеміг мій дух. Якби в мене не були в пам’яті твої настанови, я б вважав Її справжнім Богом. Не можна собі й уявити більшого блаженства, ніж те, яке я тоді відчув”.Після смерті апостола Павла, бажаючи продовжити його справу, святитель Діонісій вирушив із проповіддю до західних країн, супроводжуваний пресвітером Рустиком і дияконом Елевферієм. Багатьох він навернув до Христа в Римі, а потім у Німеччині, Іспанії. У Галлії, під час переслідування християн язичницькою владою, всіх трьох сповідників схопили і кинули в темницю. Вночі святий Діонісій звершив Божественну літургію у співслужінні Ангелів Божих. На ранок мучеників було обезголовлено. Святий Діонісій узяв свою главу, пройшов із нею до храму і тільки там упав мертвий. Благочестива жінка Катулла поховала останки мученика.
У ІІІ столітті за царювання римського імператора Декія жив в Антіохії язичницький мудрець, знаменитий волхв Кіпріан. Він умилостивив жертвами самого князя темряви і віддав йому у владу всього себе. Той дав йому на служіння полк бісів і обіцяв поставити князем після виходу із тіла. Багато хто звертався до нього у своїх потребах, і він допомагав їм бісівською силою.Звернувся до нього одного разу юнак на ім’я Аглаїд, син багатих і знатних батьків. Одного разу побачив він дівчину Іустину і був вражений її красою. Він став відтоді шукати її прихильності й любові. Вона ж відповідала йому відмовою: “Наречений мій — Христос; Йому я служу і заради Нього зберігаю мою чистоту”.Озброївшись таємними знаннями і прикликавши на допомогу нечистих духів, Кіпріан тричі посилав їх спокусити Іустину. Вони навіювали їй погані думки, розпалювали в ній тілесну пристрасть, спокушали улесливими й лукавими промовами, але Іустина перемагала їх постом, молитвою і хресним знаменням. Осоромлені й налякані хрестом Господнім, вони втекли з ганьбою.Розлютився тоді Кіпріан і став мстити Іустині за свою ганьбу. Він наслав мор і виразки на дім Іустини й на все місто, як колись диявол на праведного Іова. Вона ж старанно молилася, і бісівський напад припинився. Після такої зміни люди стали прославляти Христа. А Кіпріан, прозрівши, зрікся справ диявола, висповідав усе місцевому єпископу Анфиму, віддав йому на спалення всі свої книги і благав звершити над ним Святе Хрещення.Кіпріан цілком змінив своє життя. Через сім днів після Хрещення він був поставлений на читця, через двадцять днів був поставлений на іподиякона, через тридцять був висвячений на диякона, а через рік був рукопокаледний на ієрея. Невдовзі він був поставлений єпископом і в цьому сані проводив таке святе життя, що зрівнявся з багатьма великими святими.Під час гонінь на християн за часів імператора Діоклетіана на Кіпріана та Іустину звели наклеп і посадили їх до в’язниці. Потім веліли повісити святого і стругати йому тіло, а Іустину бити по вустах і очах. Після цього їх кинули в казан, але киплячий казан не заподіяв їм жодної шкоди. Зрештою їх засудили на усічення мечем.Бачачи невинну смерть мучеників, воїн Феоктист оголосив себе християнином і був страчений разом з ними.Священномученик Кіпріан, свята мучениця Іустина і святий мученик Феоктист були вбиті в Нікомідії в 304 році.Мощі святих перебувають на Кіпрі, в селі Меніко. Вони знаходяться у храмі, присвяченому святим. З ХІІІ століття, а саме з 1268 року, після падіння Антіохії, мощі були переправлені на Кіпр і сховані в маленькій каплиці.
Здавна свято Покрови Пресвятої Богородиці було престольним у головному храмі Запорізької Січі на острові Хортиця і шанувалось як загальнонародний день козацтва. В деяких регіонах Покровська субота була другою в череді поминальних субот, які починалися на початку жовтня та продовжувалися аж до настання самого Різдвяного посту. Перша була безіменна, далі з прив’язкою до свят «Покровська», (вона ж Козацька), «Лукина», «Димитрівська», «Космо-Даміанівська», «Михайлівська» і «Филипова», або пущальна. Останньої могло і не бути, адже не завжди розташування дат це дозволяло.Димитрівська поминальна субота в свій час була узагальнена для загального богослужбового вжитку внаслідок історичних подій. Щодо Покровської, то ця поминальна субота відома не тільки на території центральної України як всі вище перечислені, але і далеко на північ.В цей день Свята Церква згадує всіх від віку спочилих православних християн. Особливо також підносяться молитви за загиблих воїнів, що від часів Київської Русі, Гетьманщини і до нині пали в бою захищаючи віру Православну та свою Батьківщину – Україну.Пресвята Богородиця – Заступниця за кожну християнську душу, тому напередодні пам'яті про Її благодатний Покров, ми згадуємо і тих, котрі на дорозі вічності також потребують Її допомоги.Радуйся, бо заради Тебе пекло стогне і духи злоби тремтять; радуйся, бо заради Тебе врата раю всім нам відкриваються.Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором.
❗️❗️❗️НАГАДУЄМО❗️❗️❗️ПОКРОВСЬКА (КОЗАЦЬКА) ПОМИНАЛЬНА СУБОТАНа відміну від Мясопусної та Троїцької батьківських субот, маючих загальноцерковне значення, про Козацьку Покровську суботу Типікон не згадує. Ця поминальна субота - благочестиве встановлення, що набула свого поширення переважно в областях, що трагічно пережили турецьку і західну інославну експансію і мужньо відстояли свою батьківську віру. На цих землях особливе значення мала заупокійна молитва про покійних захисників Православ'я, про козаків, які поклали своє життя за свою віру і Церкву.Покровська субота, як поминальний день, відзначається з початку XVI століття, в пам’ять про загиблих воїнів, які загинули за свою Батьківщину. У цей день моляться за померлих родичів, а особливо за воїнів, які загинули на полі бою. Дане поминання спочилих звершується у суботу перед Покровом Пресвятої Богородиці. Цього року - це 12 жовтня. У храмах міста, відбудуться заупокійні Богослужіння з цього приводу.Богослужіння, яке відбудеться 12 жовтня, у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Камʼянське, розпочнеться о 7:00 ранку. Запрошуємо прийняти участь у Богослужінні.
Святитель Афанасій, у миру Феодор Павлович Ольховський, народився 1741 року в сім’ї полтавського священника. Святитель був рідним племінником єпископа Тверського Афанасія (Вольховського), який вплинув на його майбутнє життя.Феодор закінчив Тверську духовну семінарію, після чого навчався у Київській духовній академії, яку закінчив у 1765 році. Потім він був висвячений у сан священника і служив у Миколаївській церкві в Полтаві.Після смерті дружини 1 жовтня 1769 року отець Феодор прийняв чернечий постриг в Іллінському Болдинському монастирі Чернігова з ім’ям Афанасій на честь святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. З 1770 року святитель служив та виконував різні послухи при Чернігівському кафедральному соборі і Свято-Троїцькому монастирі.В 1777 році отець Афанасій став ігуменом Кирило-Білозерського монастиря. Чотири роки потому, у 1781 році, він був призначений намісником Олександро-Невської лаври. З 1783 року отець Афанасій був ігуменом приписаного до Новгородського архієрейського будинку Отенського монастиря.Того ж року, 23 листопада, його призначили архімандритом В’яжиського Новгородського монастиря. 13 листопада 1785 року отець Афанасій був призначений намісником Новгородського Юр’єва монастиря.6 травня іменним імператорським указом архімандрит Афанасій (Вольховський) був затверджений на Староруській вікарній кафедрі Новгородської єпархії. 14 липня відбулося наречення, а 30 липня 1788 року отець Афанасій був висвячений на єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії. На цій кафедрі святитель служив близько п’яти років.5 березня 1795 року владика Афанасій був призначений правлячим архієреєм Могилівської єпархії з титулом “Могилівський і Полоцький”. Два з половиною роки єпископ Афанасій прослужив на Могилівській кафедрі, був чудовим адміністратором та проповідником. Своє служіння святитель Афанасій ознаменував захистом православної віри на противагу уніатським течіям. Особливу увагу він приділяв Могилівській духовній семінарії.У 1797 році до Святішого Синоду надійшов наклепницький донос на святителя від диякона на прізвище Харкевич. Дізнавшись про зміст доносу, владика Афанасій направив прохання до Синоду про звільнення його від управління Могилівською єпархією. 27 серпня 1797 року єпископа Афанасія було почислено на спочинок і призначено до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Полтавської губернії.Понад два роки святитель Божий провів на спочинку у Мгарському монастирі. Помер він 1 січня 1801 року у Полтаві. Святий Афанасій був похований у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі.У 1882 році святитель Іларіон (Юшенов), який прибув до Хрестовоздвиженського монастиря Полтави, оглянув гробницю святителя Афанасія. Він виявив, що його останки нетлінні.Урочистості з нагоди прославлення святителя Афанасія мали намір провести після Помісного Собору 1917 року, проте цьому завадив державний переворот. Після більшовицького перевороту, у 1923 році, нетлінні останки святителя Афанасія були передані до краєзнавчого музею міста Полтави як експонат антирелігійної виставки. Там вони перебували до початку Другої світової війни. З приходом німецьких окупантів мощі були таємно перенесені до Хрестовоздвиженського монастиря, де їх перепоховали під склепіннями соборного храму обителі.28 травня 2010 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви святитель Афанасій був причислений до лику місцевошанованих святих Полтавської єпархії зі встановленням пам’яті в день його блаженної кончини. 2 червня того ж року було знайдено його нетлінні мощі, які були покладені в усипальниці Хрестовоздвиженського жіночого монастиря міста Полтави.
Апостолом любові називає Церква святого Іоанна, бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох посланнях, написаних апостолом Іоанном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про юнака, який збився зі шляху істинного і зробився ватажком зграї розбійників, апостол Іоанн пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, але апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, аби той покаявся і не губив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.Святий апостол Іоанн помер у віці ста з лишком років. Він набагато пережив всіх інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя.Коли настав час відходу апостола Іоанна до Бога, він вийшов за межі Ефеса з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею.Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, інші учні апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.Щороку із могили святого апостола Іоанна 8 травня виступав тонкий прах, який віряни збирали і за допомогою котрого зцілювалися від хвороб. Господь дав своєму улюбленому учневі Іоаннові і його братові ім’я «Синів Громових» — вісника страхітливого у своїй очисній силі небесного вогню. Цим самим Спаситель вказував на полум’яний, вогненний, жертовний характер християнської любові, проповідником якої був апостол Іоанн Богослов. Орел, символ високого польоту богословської думки, є іконографічним знаком євангеліста Іоанна Богослова. Іменування Богослова Свята Церква дала із учнів Христових тільки святому Іоанну.
Як розповідає Євангеліє (Лк. 1:57-80), праведні батьки святого Іоанна Хрестителя – священик Захарія та Єлизавета, які жили в стародавньому місті Хевроні, досягли старості, але не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна. Одного разу святий Захарія звершував богослужіння в Єрусалимському храмі та побачив Архангела Гавриїла, який стояв праворуч від жертовника для кадіння. Він передбачив, що в Захарії народиться син, який буде провісником очікуваного Старозавітною Церквою Спасителя – Месії. Захарія зніяковів, на нього напав страх. Він засумнівався, що в старості можливо мати сина, і просив знамення. Воно було дано йому, будучи водночас і покаранням за невір’я: Захарію вразила німота до часу виконання слів Архангела. Свята Єлисавета зачала і, боячись глузувань над пізньою вагітністю, тримала це в таємниці п’ять місяців, доки її не відвідала Преблагословенна Діва Марія, що приходилась їй далекою родичкою, аби розділити Свою та її радість. Єлисавета, сповнившись Святого Духа, перша привітала Діву Марію як Матір Божу. Разом із нею Пресвяту Діву Марію і Сина Божого, що втілився в Ній, привітав і святий Іоанн, який ще перебував в утробі матері своєї, праведної Єлисавети.
