А от і обіцяний анонс кінопрограми "Відкладена прем'єра" на KISFF. Це перші з кількох сотень (а в перспективі - тисяч) фільмів, віднайдених нами на тому самому горищі кіностудії "Київнаукфільм". Деякі з них були в доступі й раніше, але в жахливій якості та в неповній версії. На KISFF ми покажемо їхні нові цифрові копії. А картина Юрія Репіка "С. Параджанов. Відкладена прем'єра", яка дала назву всій програмі буде, наскільки я знаю, показана публічно вперше в Україні - поки що її бачили лише глядачі Роттердамського кінофестивалюВІДКЛАДЕНА ПРЕМ'ЄРА: УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ 1990-Х ПРО МИСТЕЦТВОВівторок, 9 вересня,18:25 Кінотеатр "Жовтень" | Кіноманвулиця Костянтинівська, 26У першій половині 1990-х років на кіностудії “Національна кінематека України” (колишній “Київнаукфільм”) було створено низку фільмів про український художній авангард - як історичний, так і сучасний. Деякі з цих картин сміливо виходили за рамки стандартного освітнього чи наукового фільму, розповідаючи про мистецький авангард засобами експериментального кіно. Свого часу ці фільми не мали шансів потрапити на великий екран, і більшість із них спіткало повне забуття. 2024-го року група “Кінотрон” віднайшла деякі з цих фільмів в архіві кіностудії “Національна кінематека України”, й вони була вперше оцифровані в належній якості. Програма “Відкладена прем’єра” – це перший публічний показ цих унікальних артефактів з історії українського експериментального кіно.С. ПАРАДЖАНОВ. ВІДКЛАДЕНА ПРЕМʼЄРАРежисер: Юрій Репік (1995, 15’)Картина Юрія Репіка заснована на кінопробах до незнятого фільму Параджанова “Київські фрески” – ці матеріали були випадково віднайдені на початку 1990-х. Твір Репіка і сам ледь не повторив долю “Київських фресок”: невдовзі після створення цей фільм фактично зник. Відкладена прем’єра “Відкладеної прем’єри” відбулася 2025-го року на Роттердамському кінофестивалі, а на KISFF пройде українська прем’єра відновленої версії цього фільму.ЕКСТЕР. ПОРТРЕТ БЕЗ ОБЛИЧЧЯРежисер: Юрій Зморович (1994, 30’)Фільм про художницю-аванґардистку Олександру Екстер, знятий художником-аванґардистом Юрієм Зморовичем. Окрім режисерської роботи на “Київнаукфільмі”, Зморович був відомим у вузьких колах як музикант-мультиінструменталіст, перформер, скульптор, медіа-художник та поет. У своєму фільмі Зморович задіює практично кожну з цих художніх дисциплін, а також елементи нових кіножанрів, що прийшли у 90-ті: бойовика та еротичного фільму. ПЕРЕМОГА НАД СОНЦЕМ. ЕПІЛОГРежисер: Максим Бернадський (1994, 30’)Ця картина кінорежисера та куратора Максима Бернадського про сучасне мистецтво 1990-х викликає сильне почуття дежа вю. Тіберій Сільваші, Олег Тістол та Олександр Соловйов на виставці в Українському домі обговорюють художні колективи “Живописний заповідник” та “Паризька комуна”. На екрані - 1994-й рік, але тридцять з гаком років потому ми станемо свідками тих самих розмов у виконанні тих самих людей. От тільки деякі з заяв, зроблених художниками у фільмі, сьогодні звучать як мінімум несподівано.Після показу відбудеться обговорення з Олексієм Радинським та Максимом Бернадським
Я не впевнений, що можу називати себе другом Давида (як сказано в цій статті), бо в нього було дуже багато значно кращих і ближчих друзів. Ми почали більш менш близько спілкуватися під час зйомок фільму «Зсув», та під час спільної поїздки на одну резиденцію (але спогадів про неї у мене з певних причин залишилось досить мало). Я маю зізнатись, що були часи, коли я багато в чому не погоджувався з Давидом і його мистецтвом. Я бачив у його роботах якесь нерозв’язне для мене протиріччя: з одного боку, пропаганда анархістських ідей, та з другого - повна езотеричність багатьох робіт Давида: він часто зображував своє найближче коло людей, вигадуючи дивовижні підпільні параорганізації на кшталт ЛКПД. Мені здавалося, якщо вже займатися пропагандою - то робити це для найширших мас. Я думав, що роботи Давида надто довершені, і їхнє створення поглинає надто багато часу й енергії, щоб вони могли вважатися «простими політичними плакатами» (як сором‘язливо написало про творчість Давида одне масове українське видання). Звісно, я був неправий. Та й Давид, звісно, не був просто «рисувальником», як він себе називав. Те, що мені здавалося протиріччям у його роботах, насправді є їхньою силою. З одного боку, Давид займався тим, що називають «наївним мистецтвом», у тому сенсі, в якому «наївним мистецтвом» займалася Марія Приймаченко (деякі їхні роботи, і навіть стилістика їхніх назв, справді мають багато спільного - та я не думаю, що Давид робив це свідомо). А з іншого боку, це «наївне мистецтво» служило для трансляції надзвичайно складних речей, таких як історія українського анархізму, чи роль антиавторитарного руху в обороні України. Причому, в цьому випадку «наїв» аж ніяк не означає спрощення. Він означає, що про складні речі можна і треба говорити простою мовою. А це Давид умів робити як ніхто. Усі, хто мали нагоду бесідувати з ним про когнітивну працю чи діалектичний матеріалізм, можуть це підтвердити. І багато хто з нас здобули цю навичку саме від Давида. Це дуже корисна навичка, і тепер ми будемо продовжувати вчитися їй через його роботи
До 25-го липня можна долучитися до створення нового фільму Олі Черних ("Фото на пам'ять"):«Ілюзія тихої ночі» — це експериментальний колективний фільм, що занурить глядача в одну ніч війни по всіх регіонах Україні. Фільм покаже, як у зовнішній тиші ночі приховані різні історії українців – військових та цивільних, їх робота та сон, жага до життя та морок війни. Зйомка фільму відбудеться в одну визначену ніч одночасно у всіх регіонах України: продюсери планують залучити не менше 30 операторів та понад 100 людей, які погодяться зафільмувати свою ніч. Команда майбутнього фільму оголосила Open Call із пошуку співавторів. Усі охочі можуть зняти на відео, як вони проводять одну ніч з 21.00 вечора 27 липня до 05.00 ранку 28 липня. Зйомка фільму відбудеться одночасно в цю ніч в усіх регіонах України за участі як професійних операторів, звукооператорів, так і всіх охочих. Взяти участь у зйомках фільму можуть усі бажаючі, хто матиме будь-яку відеокамеру під рукою у зазначену ніч, зафіксує своє життя, надішле файли режисеру, і погодиться передати майнові права на відзнятий матеріал до включення в фільм. Заповнити анкету для реєстрації і звʼязку з командою можна за посиланням: https://forms.gle/b9XrV4mYq22YSWrW8Більше деталей про умови опенколу можна знайти на сайті: https://www.zoriana-nich.com/
Це здавалося неможливим, але це відбувається: в неділю в Староакадемічному корпусі Києво-могилянської академії вперше з 2012-го року відкриється виставка сучасного мистецтва.Нагадаю, що саме тут з 1993-го по 2008-ий рік знаходився легендарний Центр сучасного мистецтва Києво-могилянської академії, а з 2008-го - Центр візуальної культури, розгромлений Сергієм Квітом 2012-го року. З того часу це унікальне приміщення завдяки мудрому рішенню президента КМА використовувалося в якості складу книжок. Для могилянських ультраконсерваторів це рішення було принциповим та символічним: на місці розвитку критичного мистецтва і думки мав висіти замок.Щоб цей замок зняти, до Києва мала повернутися засновниця ЦСМ у Могилянці Марта Кузьма, яка до останнього часу працювала деканкою Єльської школи мистецтв. Я справді не знаю, як їй вдалося змусити адміністрацію КМА прибрати той замок зі стін Староакадемічного корпусу, щоб зробити в його стінах реенактмент проекту Янніса Кунелліса 1997-го року. Але floodgates are open: з цього реенактмента цілком може початися повернення сучасного мистецтва в стіни Києво-могилянської академії
Ця історія розпочалася для мене 2012-го року, коли ми невдовзі після смерті Ади Рибачук прийшли до майстерні АРВМ, щоб взяти у Володимира Мельніченка інтерв'ю про їхні з Адою численні нереалізовані проекти. Тоді я вперше детально почув про їхню ідею меморіалу в Бабиному Яру, створену для конкурсу 1965-го року (згодом скасованого). З архівних матеріалів було зрозуміло, що нічого більш оригінального та сміливого в українському монументальному мистецтві не було зроблено ні тоді, ні тепер. Володимир побіжно згадав, що десь у їхній майстерні досі зберігається оригінальний макет цього меморіалу, але швидко переключився на свою постійну тему: проект Парку Пам'яті на Байковій горі (який, як я тоді зрозумів, виріс власне із невтіленого меморіалу в Бабиному Яру). Пройшло понад десять років, Володимира Мельніченка не стало, у їхній з Адою майстерні повстав музей, а їхній проект у Бабиному Яру - досі ніким не перевершений - так і лежав схований у його фондах, чекаючи на відкриття. Коли я розповів цю історію команді Національного заповідника "Бабин Яр", одразу стало зрозуміло, що час для цього відкриття прийшов. Під час першої ж зустрічі з Музеєм АРВМ ми побачили просто неймовірну кількість архівних матеріалів, які документували весь процес розробки цього найбільш амбітного лендарт-об'єкту в історії нашого мистецтва. На додачу до цього, засновники музею Ксенія Кравцова та Іннокентій Вировий мимохідь показали нам дивовижний об'єкт, що дивом зберігся попри майже 50 років перебування просто неба: той самий авторський макет меморіалу, про який згадував Мельніченко, і який вони з Адою представляли на тому славнозвісному конкурсі.Саме навколо цього об'єкта ми побудували документальну виставку про невтілений проект АРВМ у Бабиному Яру - "Коли руйнується світ". Вона відкриється завтра у виставковому центрі "Жива пам'ять" і триватиме до 31-го липня. Велика подяка кураторській групі проекту (Марії Мізіній, Анастасії Пасєці та Михайлу Алексєєнку) за віднайдення цього унікального твору. А також, за можливість перевтілити його в формат документальної відео-роботи, яку теж можна буде на цій виставці побачити.
🎬 Sense Cinema Club: не просто кіноУ Sense Hub Kyiv започатковуємо щомісячні кінопокази сучасного українського документального кіно. Але не просто так — після перегляду завжди спілкуємося з режисерами про кухню створення фільмів, роботу з архівами та пошук історій, які варто розповідати.Це можливість не лише побачити найсвіжіші документальні стрічки, але й зазирнути за лаштунки кіновиробництва разом з їх творцями. Розбираємо, як народжуються ідеї, звідки беруться сюжети та які виклики чекають на режисерів під час зйомок.Цього разу дивимось "Під знаком якоря" — документальну стрічку про те, як військово-морське училище в місті без моря перетворилося на Києво-Могилянську академію. Режисер Тарас Співак майстерно поєднав архівні кадри розпаду СРСР та перших років незалежності України, щоб дослідити парадокси зміни ідеологічної функції інституцій.Фільм вже отримав головний приз DOCU/Коротко на DocuDays та дві відзнаки Івано-Франківського міжнародного кінофестивалю короткометражних фільмів 4:3. Після перегляду поспілкуємося з режисером про роботу з архівними матеріалами та особливості створення історичного документального кіно.📅Коли: 7 березня, 18:00📍Де: Sense Hub Kyiv, вул. Ярославів Вал, 7🎫Вхід: вільний за реєстрацією
Картина Юрія Репіка "С. Параджанов. Відкладена прем'єра", знайдена нами на горищі "Київнаукфільму", вчора мала свій перший показ на Роттердамському кінофестивалі. Повернення цієї картини на екран після 30 років забуття було сповненим перешкод, і вийшло так, що найбільше випробування чекало на неї вже під час показуПрограмери Роттердамського фестивалю об'єднали показ картини Репіка зі світовою прем'єрою вірменського фільму "Бузковий вітер Параджанова", який до столітнього ювілею митця зробив його друг Алі Хамраєв. Та цей 87-річний класик узбецького кінематографа чи то не розчув, чи то проігнорував вступне слово програмера з інформацією про те, що його фільму передуватиме українська короткометражка. Гасне світло, на екрані з'являється титр "Київнаукфільму", і тут із заднього ряду лунає зойк Алі Хамраєва: "Це не моя картина! Негайно зупиніть проекцію!"Серед вірменської делегації, що займає кілька останніх рядів кінозалу, здіймається чимале заворушення. По залу в темряві починають тинятися дезорієнтовані учасники делегації, приблизно одного віку з Хамраєвим, шукаючи відповідальних за цю прикру помилку. Фестивальні хелпери намагаються запобігти поширенню паніки та взагалі припинити галас у залі, але їхня задача ускладнюється тим, що прибічники Хамраєва не говорять англійською. Все це починає потроху нагадувати сцену з фільму "Ашик-Керіб", тільки в темряві кінозалу. Усе йде до того, що порушників спокою от-от почнуть силою виводити з кінотеатру. На щастя, картина Репіка триває всього 15 хвилин, і ситуацію вдається повернути під контрольПро сам фільм Хамраєва можу сказати одне - у 1995 році на кіностудії "Київнаукфільм" вміли в жанр кіно-есе значно краще
Лишилося менше двох тижнів, щоб подати заявку на конкурс "Повний короткий", де можна отримати повне фінансування для зйомок короткометражного фільму (документального, анімаційного або ігрового). Нижче - відповіді на найбільш поширені питання щодо конкурсу. Дедлайн подачі заявок - 31 січняЧи маю я додати приклади своїх попередніх робіт одразу під час подачі?Ні, тільки інформацію про них. Самі роботи треба буде надіслати тим, хто увійде до шорт-листа. Під час подачі це – за бажанням.Чи маю я одразу подати сценарій або трітмент?Ні, це не є обов’язковим. Ви можете додати ці матеріали за бажанням. Обов’язковими є синопсис та логлайн.Чи знатимуть інші учасники про мій проєкт?Так, всі подані на конкурс матеріали є видимими на сайті Decentralized Pictures та доступні для перегляду зареєстрованими членами спільноти.Чи є подача на конкурс платною?Так, ви маєте сплатити символічні $ 1,5 під час реєстрації на подачу заявки.Чи можу я податись, якщо не маю продюсер_ки?Так, режисер_ки можуть подавати свої проєкти, навіть якщо немає продюсер_ки чи продакшена, з яким ви співпрацюєте.Я українськ_а кінематографіст_ка, але живу за кордоном. Чи можу я податись?Так, ви можете податись. Головною умовою є виробництво фільму на території України.Чи можу я податись з готовим чи частково готовим проєктом?“Повний Короткий” підтримує нові проєкти. Можна подавати фільми з частковим фінансуванням, але вони мають бути на початковому етапі виробництва. Перевага надається проєктам, які ще не отримали підтримки.Аби дізнатись повний список умов подачі заявок, відвідайте сайт Групи Кінотрон або Decentralized Pictures
Наш новий фільм “Спеціальна операція” буде показаний на Берлінському кінофестивалі. Це - фільм-доказ: кожен кадр цього фільму є свідченням про воєнний злочин РФ в Україні - окупацію ЧАЕС - зафіксованим у реальному часі на камери відеоспостереження. Це фільм, що займається дослідженням та дискредитацією російської армії. Бо ніщо не дискредитує цю армію краще, ніж просте документальне зображення російських солдат.“Спеціальна операція” - це також фільм-експеримент: він ставить свою аудиторію в позицію безпосередніх свідків окупації, яка розгортається під час трансляції з камер стеження. Тож для мене важливо, що прем’єра цього фільму на Берлінале пройде саме в секції Forum Expanded, відкритій для експериментального та політичного кіно.Звісно, ми ніяк не могли обмежитися тільки одним короткометражним фільмом про таку подію, як російська окупація ЧАЕС. Велика подяка анонімним працівникам і працівницям станції, які під час окупації з ризиком для власного життя зберігали для історії ці відеоматеріали. Дуже дякую за можливість створити цей фільм нашій команді: продюсерці Любі Кнорозок, режисеру монтажа Тарасу Співаку, співзасновниці The Reckoning Project Наталці Гуменюк, співпродюсерці Юрзі Кей, та іншим учасникам та учасницям команди яких ми при нагоді перелічимо окремо. Також подяка найбільш незвичним для мене, але навдивовижу продуктивним партнерам: Екологічніий прокуратурі та Офісу Генерального прокурора України за надані матеріали
Якби я мав порадити лише одну картину з програми "Тижня критики", це була би "Співачка Жозефіна і мишачий народ" Сергія Маслобойщикова. Є дуже багато причин передивлятися цей фільм знову і знову. Комусь буде достатньо того, що там в епізодичних ролях знімаються Федір "Фріпулья" Тетянич, Вадим Скуратівський та Сергій Проскурня. Комусь - того, що це українська екранізація Кафки, знята в 1994 році в залі Чернівецької опери. А головне - це дуже дивний, моторошний взірець режисерської інтуїції (не плутати з "пророцтвом")Мені довго здавалося, що "Співачка Жозефіна" - це найкращий український фільм про Майдан, хоча знятий він за десять років до першого Майдану і за двадцять до другого. (Це, звісно, не лише тому, що співачка Жозефіна у виконанні Алли Сергійко чимось схожа на Юлію Тимошенко. Дія фільму відбувається на вісі "сцена з промовцями - натовп перед сценою", а світ за межами театральної будівлі нагадує наметове містечко). Та от пройшло ще десять років, і мені після чергового перегляду цього фільму важко позбутися думки, що він - про Маріупольський драмтеатрВангую, що дуже скоро ця картина (і взагалі творчість Маслобойщикова) буде заново відкрита світовою кіноспільнотою, а поки цього не сталося, ідіть завтра на один із трьох сеансів "Співачки Жозефіни"
