По дорозі ютуб підкинув розмову з Володимиром Нікітіним. Залишив. Скажу чесно, поки що не розібрався, хто це такий, але мені сподобалася його думка, яка, як на мене, дуже непогано описує, що відбувається з Харковом. Хоча він більше говорив про Київ, але для Харкова такий опис пасує ще більше. Він каже, що містянами не стають, коли переїжджають в місто. Бути містянином — це не просто жити в межах міста; це навичка, якій потрібно вчитися, щоб мати змогу використовувати місто для власного розвитку та свободи. Населення міст зростає, але кількість містян — зменшується. Це його тези. Звісно, що це не точна дефініція, але вона добре описує тенденцію щодо зміни складу людей в місті. І річ не у тому, що хтось приїхав з села, а хтось з міста. Деякі все життя прожили на Салтівці — формально в межах міста, а досі кажуть «поїхали в місто» (так кажуть про центр). А деякі приїхали з села та швидко стали тими містянами, про яких говорить Володимир.В цьому контексті ми зараз бачимо чимало людей, які опинилися в Харкові не тому, що хотіли жити як містяни, а, тому що наразі це найкраща пропозиція для них. Дехто помічає це навіть на побутовому рівні. Як люди одягаються, проводять свій час, доглядають за будинком та таке інше. Я далекий від думки, що ці нові люди якісь не такі та вони винні у всіх проблемах Харкова, як пишуть в інтернетах. Просто вони живуть в місті з інших причин з іншими звичками.Можу впевнено сказати, що кількість містян в нашому місті значно зменшилась з 2022 року і на цьому фоні частка людей, яка не мислить себе в місті, все більше домінує. Зрозумійте мене правильно, люди, які звикли, що у них в місті взагалі немає ніякої культурної програми, розриваються від кількості таких програм в Харкові. Їм потрібен час, щоб стати містянами. Та є загроза, що вони ними так і не стануть, бо їм пропонують дивитися на центр міста як на «парк зі сценою», де місцева влада з директором найбільшого підприємства СМТ роблять людям свято. Найбільша втрата Харкова — містяни, які готові боротися за це місто.