14 липня. Два роки, як з нами немає Анатолія Тегзи.Два роки, як серце не приймає цього «немає».Два роки, як він тримає свій фронт уже з неба.Анатолій Тегза. «WarWar». Командир тактичної групи підрозділу «Карпатської Січі». Побратим. Друг. Людина, яка не чекала наказу, бо завжди йшла першою. Людина, що завжди думала не про себе, а про справу, про підрозділ, про організацію, про побратимів.В останньому бою, як і в кожному до того - він був до кінця. Загинув від прямого попадання осколком під час штурму ворожих позицій на околицях міста Бахмут, Донецької області поблизу Берхівського водосховища.Перед смертю врятувавши побратима Івана «МС» Куклишина та командира суміжного підрозділу з 57 ОМПБр.Йому посмертно присвоїли звання Героя України. Але ми знали, ким він є, задовго до указів.І чим далі минає час - тим гостріше це відчуття порожнечі. Бо вже не просто сум, а усвідомлення: Толік не повернеться.Але він поруч. В нашому строю, в наших рішеннях, у кожному ризику, який ми беремо, бо так би зробив він.Ми продовжуємо його справу.Герой. Брат. Наш.Назавжди в строю💔