Йован Паблік

Право на любов або синдром корисностіМені здається, одна з досить складних думок, яка може виникати у чоловіків, звучить так: «Якщо одного разу я припиню бути корисним, чи залишиться хтось поруч?»Є думка, що чоловіки втомлюються або ламаються від надмірного навантаження, відповідальності та стресу.Але що, коли причина криється в іншому? У припущенні, що їхня цінність може вимірюватись виключно їхньою функцією. Тобто, коли з'являється відчуття, ніби любов потрібно обов'язково заслужити, повагу — вибороти, а підтримку дають лише сильним.Є чоловіки, для яких навіть хвилинна слабкість здається надто ризикованою.Думаю, саме тому певна частина чоловіків намагається бути максимально зручними, надійними та відповідальними.Вони засновують компанії, забезпечують родини, вирішують проблеми й часом беруть на себе те, від чого інші відмовляються.При цьому є ймовірність, що з віком деякі з них усе рідше чують щире запитання: «Як ти насправді?» Натомість частіше може лунати щось на кшталт: «Що робив сьогодні?»Існує припущення, що у соціумі подекуди звикли сприймати чоловіка через призму його функціоналу, часом забуваючи про його внутрішній світ як людини.У цьому, можливо, і полягає певний парадокс.Не виключено, що чоловік може боятись не стільки втоми, болю чи невдачі, скільки відповіді на запитання: «Якщо прибрати все, що я роблю для інших, чи захоче хтось залишитися поруч?»Не поруч із моїм доходом, надійністю чи статусом. Не поруч зі здатністю всіх рятувати. А просто зі мною.Тому, можливо, розмови про ментальне здоров'я чоловіків — це не лише про них самих. Це, мабуть, загалом про наші стосунки та про здатність любити. Про те, чи вміємо ми іноді розгледіти особистість задовго до того, як оцінимо її корисність.Є думка, що найважча бідність — це не відсутність фінансів.Справжньою скрутою може стати усталене відчуття, ніби своє право на любов і прийняття потрібно щодня оплачувати власною ефективністю.

Є міф, що в дейтингу дебілів більше, ніж в реальному житті.Ні, їх там менше.1) Просто в реальному житті вас не свайпають і не пишуть у дірект.Уявіть, що ви виходите на центральну площу з плакатом: «Хлопці, хочу познайомитись, підходьте».Ви будете здивовані значно сильніше, ніж у дейтингу.2) У реальному житті в нас є купа когнітивних викривлень, які не дають повірити, що оцей милий, класний хлопець, який познайомився з вами в компанії (або у закладі) і так круто спілкується, здатен написати таку ж хуйню, як ті мудаки в дейтингу.А може. Ви просто не перевіряли.У реальному житті ми всі інакше говоримо й виглядаємо, ніж у чатах. У когось ця різниця більша, у когось менша. Але це хоч і феномени одного — спілкування, але вони різні у сенсориці й невербаліці.3) Невербаліка затьмарює все. Ви поведетесь на неї, навіть не думаючи. Усі ведуться. Ну добре — більшість.І тому, цілком можливо, вже сьогодні поїдете до цього хлопця, з яким познайомились офлайн, бо він неймовірний.Але ніколи б не продовжили з ним спілкування онлайн, якби знайомство сталось там — бо там пиздець.Найцікавіше, що зранку ви побачите цей пиздець.Але пробачите йому — бо узгодження когнітивного дисонансу сильніше за ваші переконання.Повірте.Ну, з імовірністю 0,72, мабуть. Але сильніше.