🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

Щороку 15 липня Україна відзначає День Української Державності — символічне нагадування про глибоке історичне коріння нашої держави. Цю дату обрано невипадково: саме цього дня вшановується памʼять князя Володимира Великого, який у 988 році запровадив християнство як державну релігію на Русі.Понад тисячу років тому на берегах Дніпра постала Київська Русь — один із найвпливовіших політичних утворень Середньовіччя, що мало сталі інститути влади, власну династію, міжнародні зв’язки, писане право (відомий Руський закон) та церковну організацію.Від Русі — до Великого князівства Литовського, від Козацької держави до УНР і сучасної України — ідейна й правова спадкоємність державотворення ніколи не зникала, навіть попри століття чужоземного панування. Саме ця історична тяглість лежить в основі нашої ідентичності та легітимності сучасної української держави.У часи війни та боротьби за незалежність День Української Державності набуває особливого змісту. Він нагадує: наша держава — це не випадкове утворення останніх десятиліть, а результат багатовікової боротьби, вибору, культури та сили духу.@istorium_ua

Бомбарделлі (bombardelles – бомбардочки), судячи з назви та даних середньовічних документів, були дещо легшими за бомбарди, хоча так само служили для руйнування ворожих укріплень. Бургундська облікова відомість 1443 р. згадує бомбарделль «Бержье». У 1472 р. в бургундському артилерійському парку значилися «дві залізні бомбарделлі, звані Ламбіллон, забезпечені камінням в 10 дюймів або близько того». Інша облікова відомість 1475 р. також згадує бомбарделі: «6 бомбарделів, 6 середніх мантелетів, 7 возів для транспортування мантелетів, 12 каменів для бомбарделів». (12) Таким чином, калібр цих знарядь в середньому становив 0,25 м. Бомбарделлі, як і бомбарди, могли забезпечуватися дерев'яною колодою, можливо в деяких випадках з парою коліс. На багатьох мініатюрах і гравюрах швейцарських і німецьких манускриптів («Бернські хроніки», «Люцернські хроніки», «Базельська хроніка» тощо), що ілюструють різні події Бургундських воєн, зображені бургундські знаряддя великого калібру зі стаціонарним вертлюжним лафетом, встановленим на триногу і забезпеченим механізмом вертикального наведення. Можливо, це і є бомбарделі. Відомо, що взимку 1468 р. упряжка одного воза з бомбарделі складалася з 14 коней.В Історичному музеї Базеля експонується ствол бомбарделлі (інв. №1874-95), відлитий з бронзи в 1474 р. в Мехелені відомим бургундським ливарником Жаном де Маленом. Довжина ствола становить 2,555 м, калібр в різних частинах ствола 0,13 (незнімний пороховий відсік) і 0,227 м. Ствол оснащений парою цапф, що значно полегшували процес горизонтального наведення, рельєфним гербом Карла Сміливого, його вензелем, а також написом готичним шрифтом: «Jehan de Malines ma faut lan MCCCCLXXIIII» (перекручене «Жан де Мален зробив мене в 1474 році»). Швейцарський дослідник Флоренц Дойхлер був схильний бачити в даній зброї перехідний тип від середньовічних бомбард до більш сучасних знарядь епохи Максиміліана Габсбурга. Ілюстрація:Бургундська бомбарделль. Ймовірно, була відлита Жаном де Маленом.Ілюстрація з Арсенальної книги імператора Максиміліана.@istorium_ua

Ферраро-Флорентійська уніяНа початку XV століття стало очевидно, що османська військова загроза ставить під сумнів саме існування Візантійської імперії. Візантійська дипломатія активно шукала підтримки на Заході, велися переговори про об'єднання церков в обмін на військову допомогу Риму. У 1430-ті роки було прийнято принципове рішення про об'єднання, але предметом торгу стало місце проведення собору (на візантійській чи на італійській території) і його статус (чи буде він заздалегідь позначений як «об'єднавчий»). Зрештою зустрічі відбулися в Італії — спочатку у Феррарі, потім у Флоренції та в Римі. У червні 1439 року була підписана Ферраро-Флорентійська унія. Це означало, що формально візантійська церква визнала правоту католиків з усіх спірних питань, у тому числі й з питання Filioque. Але унія не знайшла підтримки у візантійського єпископату (головою її противників став єпископ Марк Євгеній), що призвело до співіснування в Константинополі двох паралельних ієрархій — уніатської та православної. Через 14 років, відразу ж після падіння Константинополя, османи прийняли рішення спертися на антиуніатів і поставили патріархом послідовника Марка Євгеніка — Геннадія Схоларія, але формально скасування унії відбулося тільки в 1484 році.Якщо в історії церкви унія залишилася лише недовгим невдалим експериментом, то її слід в історії культури набагато значніший. Фігури, подібні до Віссаріона Нікейського, учня неоязичника Пліфона, уніатського митрополита, а потім кардинала і титулярного латинського патріарха Константинополя, зіграли ключову роль у трансмісії візантійської (і античної) культури на Захід. Віссаріон, в епітафії якому вибиті слова: « Твоїми працями Греція переселилася до Риму», перекладав грецьких класичних авторів латиною, опікувався грецькими емігрантами-інтелектуалами і передав Венеції свою бібліотеку, що включала понад 700 рукописів (на той момент найширшу приватну бібліотеку Європи), яка стала основою Бібліотеки святого Марка.Османська держава (названа так на честь першого правителя Османа I) виникла в 1299 році на руїнах Сельджуцького султанату в Анатолії і протягом XIV століття нарощувала експансію в Малій Азії та на Балканах. Короткий перепочинок Візантії дало протистояння османів з військами Тамерлана на рубежі XIV–XV століть, проте з приходом до влади Мехмеда I в 1413 році османи знову стали загрожувати Константинополю.На зображенні: флорентійська унія папи Євгенія IV. 1439 рік Складена двома мовами — латиною та грецькою.@istorium_ua

Антуан Пармантьє і картопля: як французи навчились любити "земляне яблуко"Уявіть собі Францію кінця XVIII століття — країну, де картопля вважалася неїстівною, небезпечною і навіть шкідливою. Ця смачна і поживна культура, яка нині є одним із головних продуктів харчування у світі, була сприйнята тоді з підозрою та страхом. Люди вважали, що картопля викликає хвороби, і навіть вважали її їстівною лише для худоби або бідняків.У цей час з'явився Антуан Пармантьє — видатний французький агроном і хімік, який став головним борцем за популяризацію картоплі у Франції. Пармантьє розумів, що для того, аби змінити ставлення людей, потрібен нестандартний підхід. І він його знайшов.Одним із найвідоміших методів Пармантьє стало створення міфу навколо картопляних полів. Вдень він виставляв озброєну охорону, щоб переконати населення, що ці поля з цінною культурою охороняються і є чимось надзвичайним. Люди, бачачи охоронців, почали цікавитись, що ж такого важливого росте за парканом. А вночі, коли охорона відходила, всі бажаючі могли "позичити" собі клубні. Цей хитрий психологічний прийом викликав цікавість і бажання спробувати новий продукт.Пармантьє не обмежувався лише хитрощами. Він сам особисто готував страви з картоплі, проводив дегустації для вищих верств суспільства, включаючи короля Людовика XVI та королеву Марію-Антуанетту. Поширення вищим суспільством любові до картоплі значно вплинуло на її популярність серед простих французів.Інша важлива заслуга Пармантьє — він довів, що картопля не лише безпечна, а й надзвичайно поживна. Його наукові праці показали, що цей овоч багатий на вуглеводи, вітаміни та мінерали, які можуть допомогти боротися з голодом і нестачею харчування.@istorium_ua

Рой Чепмен Ендрюс — справжній Індіана Джонс від наукиКоли ми уявляємо собі класичного авантюриста з капелюхом, пістолетом і батогом, який розкопує стародавні руїни, рятується від бандитів і шукає скарби в пустелях — перед очима постає Індіана Джонс. Але задовго до появи кіноепопеї Джорджа Лукаса і Стівена Спілберга, у ХХ столітті жив справжній прототип кіногероя. Його звали Рой Чепмен Ендрюс.Народився він у Вісконсині 1884 року, а свою кар’єру почав у нью-йоркському Музеї природознавства… з миття підлоги. Але вже за кілька років став одним із провідних дослідників, експертом із таксидермії, а згодом — знаменитим палеонтологом і керівником легендарних експедицій. Його стихією стали не тишина кабінетів, а вітри диких пустель і відлуння таємничих гір.У 1920-х роках Ендрюс очолив серію експедицій до Монголії, зокрема в пустелю Гобі — регіон, що на той час був справжнім Диким Сходом. Там не було централізованої влади, натомість були розбійники, збройні банди, політичний хаос і цілковита відсутність безпеки. Саме туди Рой вирушав із командою — не в пошуках золота, а в гонитві за доісторичним минулим. І він справді це минуле знайшов. У 1923 році експедиція виявила одне з найвизначніших відкриттів XX століття — перші у світі скам’янілі яйця динозаврів. Це стало поворотним моментом у палеонтології: вперше було доведено, що динозаври відкладали яйця, подібно до птахів.Втім, наукова частина його діяльності нерозривно перепліталася з пригодами, небезпеками та стріляниною. У щоденниках Ендрюса є згадки про погоні, засідки, зустрічі з озброєними бандитами. У його машині завжди була гвинтівка, а в кишені — пістолет. І все це не для антуражу, а з необхідності. Одного разу його мало не знищила піщана буря, іншого — він випадково поранив себе з власної зброї, але й далі продовжував керувати експедиціями. Ці історії про стрілянину, втечі, ризиковані переговори з місцевими ватажками і ночівлі в руїнах роблять його життя подібним до сценарію пригодницького фільму.Не дивно, що саме Рой Чепмен Ендрюс вважається головним реальним прототипом Індіани Джонса. Його стиль, характер, любов до пригод і наукова одержимість стали джерелом натхнення для голлівудських сценаристів. Та головне — він ніколи не шукав слави, просто прагнув знайти відповіді, заховані у пісках часу.@istorium_ua

“Копаємо під землею” — наймасштабніше пограбування банку в історії БразиліїУ ніч з 28 на 29 серпня 2005 року маленький квартал Форталези прокинувся від сенсації: сховище Центрального резервного банку Бразилії було спустошене… тунелем. Група з понад тридцяти професіоналів — інженерів, техніків, будівельників, а також водіїв таксі й колишніх садівників — організувала операцію, якої світ давно не бачив.Їхній “офіс” виглядав як звичайний приватний будинок за кілька кварталів від банку. Декілька місяців вони стукали двері, здавали кімнати в оренду, підряджали сантехніків і електриків — усе, щоб перевірити, чи не виявлять їхню аномальну активність. Після цього почалися нічні виїзди: під прикриттям комунального шуму команда копала в одиночку, змінюючи один одного кожні кілька годин.Тунель тягнувся під асфальтом та тротуарами майже 78 метрів. Він був висотою близько двох метрів і шириною майже півтора, достатньо, щоб кілька людей працювали в ньому одночасно. В стінах встановили вентиляцію із фільтрами, щоб прибрати запах землі, провели електрику — і навіть монтували камери, щоб відстежувати рух вулицею. Вночі, коли вулиця затихала, вони постукували лопатами, але гучніший гуркіт двигунів маршруток прикривав будь–який шум.У вечір пограбування тунель уперше зустрів підвал банку: товсті бетонні плити й арматура були розрізані болгарками, а потім — за мить — команда опинилася серед величезних касет із готівкою. Вони розвантажили 160 мільйонів реалів у валізи для квітів, спецавантажівки й мопеди: багато хто навіть не змарнував часу на розміреність, адже часу було обмаль — під охороною над банком стояв єдиний охоронець, котрий нічого не помітив до самого ранку.Коли працівники банку прийшли о шостій, підвал виглядав як порожня комора. Лише арочний отвір у бетоні нагадував про таємних підземних гостей. Камери відеоспостереження зафіксували лише пари силуетів у тунелі за декілька хвилин до пограбування.Розслідування відкрутилося як годинниковий механізм: поліція перевірила кожну орендовану кімнату довкола будинку–“офісу”, допитала десятки свідків, заблокувала банківські рахунки підозрілих клієнтів. Затримала кількох виконавців: таксиста, який возив кілька валіз із готівкою, молодого садівника, який відповідав за вентиляцію. Проте ключова частина грабіжників, серед яких були інженери тунельних робіт та колишні будівельники метро, зникла безслідно.Із 160 мільйонів реалів півмільйона лише повернули під час перших обшуків, решта зникла у кишенях посередників, закопана у міських дворах або вивезена за кордон на яхтах. Бразильські злочинці, як твердили обвинувачі, втекли до Парагваю та Уругваю, розпорошили гроші серед підпільних мереж і — можливо — досі живуть на «пенсію» від цієї операції.@istorium_ua

Криваве весілля: коли зрада приходить під виглядом гостинностіМомент, що шокував навіть найстійкіших глядачів «Гри престолів» — трагічна смерть Роба Старка, його матері Кейтілін та всієї його армії на власному весіллі — вражає не лише емоційною силою, а й тим, наскільки правдоподібною виглядає ця сцена. І це не випадково. Джордж Р. Р. Мартін не вигадав її з нуля. Він ґрунтувався на реальних подіях, які сталися в історії Шотландії. Подіях, які доводять: найжахливіші трагедії — це ті, що відбуваються там, де очікуєш безпеки. За столом. У гостях. Під дахом ворога.Одним із головних історичних прототипів Кривавого весілля стала так звана “Чорна вечеря” 1440 року. У центрі цієї історії — юний шотландський король Джеймс II, якому було лише 10 років. Реальну владу в той час тримали регенти, і наймогутнішою родиною в країні був клан Дугласів. Щоб позбутися політичних конкурентів, регенти вирішили вдатися до підступу. До замку Едінбург було запрошено 16-річного графа Вільяма Дугласа та його молодшого брата Давида на святкову вечерю. Прийом був теплим, щедрим — але все змінилося в одну мить. Коли на стіл поставили голову чорного бика — символ смерті в Шотландії — гості зрозуміли, що вони приречені. Під ритм барабанів, під гучні вигуки вартових хлопців схопили, провели “суд” — і відрубали голови просто на подвір’ї.Ще одне не менш жорстоке й знакове історичне підґрунтя — різанина в Гленко, що сталася у 1692 році. У центрі — два шотландських клани: Макдональди та Кемпбелли. Після тривалого конфлікту між кланами корона Англії намагалася стабілізувати ситуацію і вимагала, щоб усі кланові вожді присягнули на вірність новим монархам — Вільгельму III і Марії II. Макдональди з Гленко трохи спізнилися з присягою, і за це були «покарані» не військовим судом, а кривавим підступом. Клан Кемпбеллів — солдати під командуванням капітана Кемпбелла — прийшли до Гленко під виглядом гостей, їх щедро приймали, годували, пускали на нічліг. Через кілька днів солдати отримали наказ — і вночі, серед сну, розпочали вбивства своїх господарів. Було вбито 38 людей, решта — жінки, діти, старі — загинули в горах, втікаючи через хуртовину.Обидві ці події мають спільну мораль: зрада під дахом — найстрашніший вид насильства, бо руйнує не лише тіло, а й довіру. Саме тому сцена Кривавого весілля у "Грі престолів" вражає не стільки своєю жорстокістю, скільки символізмом: у світі, де гостинність вважається священною, її порушення — це злочин, що змінює хід історії.Джордж Мартін не приховував свого натхнення. У інтерв’ю він зізнавався, що коли прочитав про Чорну вечерю та Гленко, то був вражений тим, як реальне середньовіччя перевершує будь-яку вигадку. Саме тому в його світі з’явилася сцена, яка увійшла в історію телебачення як одна з найбільш емоційно нищівних. Але насправді — вона вже давно увійшла в історію людства.@istorium_ua

Пенсіонери на мільйони: як «дідусі з відбійними молотками» здійснили найзухваліше пограбування БританіїУ квітні 2015 року, коли більшість Лондона насолоджувалась Великоднім вікендом, група літніх джентльменів готувалася до «пенсійної справи століття». За декілька днів, поки вулиці спорожніли, вони проникли до сховища Hatton Garden Safe Deposit — серця британського ювелірного бізнесу — і винесли звідти понад 14 мільйонів фунтів у готівці, коштовностях та золотих злитках.Організатором операції став 76-річний Браян Рідер, відомий у злочинному світі як "Гувернер". Він та його спільники — усі в поважному віці, багато хто з досвідом кримінальних справ ще з 1970-х — ретельно планували напад майже три роки. Щоп’ятниці вони зустрічалися в пабі, маскуючи свої «наради» під звичайні бесіди пенсіонерів. Вони вивчили графіки охорони, розробили схему проникнення та навіть знайшли спосіб оминути системи безпеки, зокрема відключити сигналізацію.У ніч на 2 квітня зловмисники, переодягнуті в робітників, проникли до будівлі через ліфтовий шахтний простір. Далі — найскладніше: їм потрібно було пробити бетонну стіну сейфового сховища, товщиною понад пів метра. За допомогою потужного промислового перфоратора вони прорізали отвір достатній, щоб пролізти всередину. Операція зайняла кілька діб, адже повернулися вони знову 4 квітня, завершивши роботу після вихідних, коли охорона не очікувала жодного руху.Всередині вони обрали 73 з 996 сейфів — і забрали все, що змогли винести: діаманти, золото, антикварні годинники, готівку. Частину викраденого ховали в лісі, закопували у квіткових горщиках, зберігали в гаражах родичів. І хоча сигналізацію вдалося вимкнути, одна з частин системи надіслала тривожний сигнал, який тоді визнали помилковим. Та після вихідних, коли власники сейфів почали бити на сполох, усе стало очевидним: це — найбільше пограбування сховища в історії Великобританії.Поліція спрацювала надзвичайно швидко. Розпізнавання номерів авто, GPS-трекінг мобільних телефонів, записи з камер — усе це привело слідчих до пенсіонерів-грабіжників. Іронія: чимало з них мали судимості і давно були під наглядом. Їх арештували у травні 2015 року. Під час обшуків було знайдено частину викраденого — у мішках, валізах, під ліжками. Суд тривав кілька місяців. Врешті-решт, шістьох чоловіків засудили до термінів від шести до семи років. Один із них помер ще до суду, інший втік з частиною здобичі. Лише близько третини награбованого вдалося повернути.@istorium_ua

Велике пограбування Lufthansa: 6 мільйонів доларів за годину — і десятки трупів по томуУ ніч на 11 грудня 1978 року в нью-йоркському аеропорту імені Джона Кеннеді сталося найгучніше пограбування свого часу. Близько третьої години ранку група озброєних злочинців у масках без жодного пострілу увірвалася до вантажного терміналу Lufthansa, де зберігалися готівка та коштовності, що прибули рейсами з-за кордону.Пограбування було бездоганно спланованим. Інсайдером став працівник авіакомпанії Луїс Вернер, який загруз у боргах через азартні ігри. Саме він передав подробиці маршруту, схеми охорони і час, коли сейф буде максимально наповнений грошима. На місце події грабіжники прибули в фургоні, діяли швидко й професійно: взяли в заручники охоронців, змусили начальника зміни відкрити двері до сховища, а іншого — до головного сейфу. Всього за годину вони викрали понад 5 мільйонів доларів готівкою і ще близько 875 тисяч у вигляді ювелірних виробів.Пограбування було блискавичним, а от подальші події — кривавими. Один із членів банди, Стакс Едвардс, мав позбутися фургона з доказами, але замість цього припаркував його неподалік будинку своєї подруги. Поліція швидко знайшла машину, виявила відбитки і почала розслідування. Щоб замести сліди, ватажок банди Джиммі Берк наказав усунути Стакса. Його вбили, і це стало початком цілої хвилі розправ.У наступні місяці десятки людей, які мали бодай найменший стосунок до пограбування, почали зникати або знаходилися мертвими. Усе, що могло видати організаторів — зникало разом із носіями. Серед убитих були водії, посередники, навіть родичі. Це не просто грабунок — це стала одна з найкривавіших зачисток в історії американської мафії.Цікаво, що більшість вкрадених грошей так і не були знайдені. Організаторам майже вдалося уникнути покарання. Єдиний, кого засудили безпосередньо за справу, — це Вернер, інформатор. Основного фігуранта, Джиммі Берка, засудили лише пізніше за інші злочини. Один із виконавців, Ронні Біггс, утік, ховався в Латинській Америці, а повернувшись до США лише у старості, досидів решту терміну.Втім, слава пограбування залишилася. Ця історія стала основою для книг, документальних фільмів та навіть легендарної стрічки Мартіна Скорсезе «Славні хлопці».@istorium_ua

Повстання в Лук’янівці: останній бій холодноярців (9 лютого 1923)У переддень десятиріччя після розгрому УНР, у серці Києва, в найстарішій та жорстокій тюрмі імперії — Лук’янівській (заснована 1863 року) — сталася прецедентальна спроба визволення українських патріотів з рук радянського режиму.Утримувані політичні в’язні — 38 діячів національного визвольного руху, серед яких отамани Холодноярської республіки, старшини Армії УНР та Січових стрільців — 2 лютого отримали смертні вироки. І вже 9 лютого, о 8:30 ранку, у відповідь вони підняли бунт під час роздачі гарячого чаю.Один із засуджених облив кулаківника окропом, забрав його револьвер, а потім група повстанців зі зброєю увірвалася в канцелярію, де викрали 14 рушниць, набої та інші засоби оборони. Вони відчинили сусідні камери і закликали інших приєднатися, але масовий прорив за межі тюрми не вдалося. Натомість повсталим вдалося захопитися позиціями і завести вогонь по охороні, після чого вони підпалили тюремну підлогу й намагалися втекти за димової завіси.Бій тривав майже 4 години, навколо в’язниці кружили сили ЧК, Червона армія та пожежні — але жодного з повстанців не вдалося врятувати. Усі 38 загинули, а охоронці втратили одного червоноармійця, ще троє були поранені. Решта учасників, хто не був убитий одразу, були розстріляні.Цей бій став останнім етапом Холодноярської боротьби — останній раз, коли лісові отамани принесли війну у саме серце окупованої столиці@istorium_ua