Як скандал 1904 року ледь не знищив «Тур де Франс»Уявіть велогонку, учасників якої підозрюють у поїздках потягами й буксируванні автомобілями, місцеві вболівальники нападають на суперників свого фаворита, а організатори розганяють натовп пострілами в повітря. Це не сценарій кримінальної комедії, а другий в історії «Тур де Франс», проведений улітку 1904 року. Перегони мали закріпити успіх першого Туру, але натомість перетворилися на суміш спортивного подвигу, масового шахрайства і насильства. Тур складався лише із шести етапів загальною довжиною близько 2 400 кілометрів. Окремі відрізки простягалися майже на 470 кілометрів, тому гонщики стартували ввечері й значну частину дистанції долали вночі. Сучасних перемикачів швидкостей не існувало. Велосипеди були важкими, дороги — переважно ґрунтовими або вкритими гравієм, а проколи й поломки учасникам здебільшого доводилося ремонтувати самотужки. Із 88 велосипедистів, які вирушили на дистанцію, до фінішу дісталися лише 27. Організатори мали суддів, автомобілі супроводу та контрольні пункти. Проте без радіозв’язку й можливості постійно стежити за кожним учасником вони фактично втрачали гонщиків із поля зору на десятки кілометрів — особливо вночі. Звинувачення почалися вже під час перегонів. Одних учасників підозрювали в тому, що вони частину маршруту долали залізницею, інших — у поїздках автомобілями, буксируванні або використанні повітряного потоку за машиною. Дев’ятьох гонщиків усунули ще під час самого Туру за незаконну допомогу, включно з використанням автомобілів і потягів. На трасі розкидали цвяхи та уламки скла, намагаючись зупинити суперників. Майбутній переможець Анрі Корне, за поширеною реконструкцією, подолав останні десятки кілометрів фінального етапу з пошкодженими шинами. Найнебезпечніший епізод стався на другому етапі біля Коль-де-ла-Репюблік неподалік Сент-Етьєна. Від ста до двохсот прихильників місцевого гонщика Антуана Форе перегородили дорогу й напали на його конкурентів. Велосипедистів били кийками й закидали камінням. Моріс Гарен пошкодив руку, а Джованні Джербі зазнав серйозних травм. Представникам організації довелося розганяти нападників пострілами в повітря. Це був не єдиний випадок втручання публіки. Вболівальники блокували дороги, погрожували спортсменам і намагалися створювати перевагу для місцевих улюбленців. Молодий Тур виявився жертвою власної популярності: глядачі ще не сприймали маршрут як нейтральну спортивну арену.24 липня першим у загальному заліку фінішував Моріс Гарен — переможець дебютного Туру 1903 року. Другим став Люсьєн Потьє, третім — брат чемпіона Сезар Гарен, четвертим — Іпполіт Окутюр’є. Дев’ятнадцятирічний Анрі Корне посів лише п’яте місце, програвши лідерові майже три години. Однак офіційно результати не затвердили. Французький велосипедний союз — Union Vélocipédique de France — розпочав розслідування, опитуючи десятки учасників, суддів і свідків. Воно тривало понад чотири місяці.30 листопада союз дискваліфікував першу четвірку загального заліку та всіх первісних переможців етапів. Загалом різні покарання отримали 29 гонщиків, хоча остаточним рішенням UVF безпосередньо дискваліфікували дванадцятьох. Моріса Гарена усунули від змагань на два роки. Люсьєна Потьє спочатку дискваліфікували довічно, хоча згодом покарання пом’якшили. Докладних доказів проти кожного спортсмена союз не оприлюднив, тому точний масштаб і механізм окремих порушень досі залишаються неясними.@istorium_ua