Найбільший корупціонер в історії КитаюУ китійській мові є приказка: «Хешень упав — Цзяцін наївся». Вона виникла 1799 року і живе досі — бо описує щось майже неймовірне: один чиновник накопичив стільки, що його конфісковане майно дозволило країні дихати на повні груди ще довгі роки.Ніухуру Хешень (和珅, 1750–1799) народився в бідній маньчжурській родині. Батько помер, коли хлопчику було дев'ять, і його виховала мачуха у відносній скруті. Він успадкував лише незначний дворянський титул третього рангу — і більше нічого.Але Хешень добре вчився і говорив кількома мовами: маньчжурською, китайською, монгольською та тибетською. Близько 1769–1772 рр. його зарахували до лав імператорської гвардії, і він потрапив до Забороненого міста.1775 року — Хешеню 25 років, він стоїть на варті. Повз нього проїжджає паланкін 65-річного імператора Цяньлуна. За легендою, Хешень процитував класичний текст — і відповів на питання, яке спантеличило інших придворних. Цяньлун звернув увагу.За два роки — заступник міністра. Ще за кілька місяців — голова Департаменту Імператорського двору. У 1780-му — міністр фінансів і член Імперської ради. У деякі роки він одночасно обіймав до 20 найвищих державних посад.Хешень не просто брав хабарі — він збудував систему. Посади продавалися відкрито; кожне призначення мало свою ціну. Подарунки, адресовані особисто імператору, проходили через руки Хешеня — і частина «прилипала». Кошти, виділені на придушення повстань (зокрема повстання Білого Лотоса 1796–1804 рр.), розкрадалися так систематично, що армії виходили в поле без спорядження і платні.Особливо витончено виглядала схема «обговорення злочинів за срібло»: провинений чиновник міг викупити пом'якшення вироку грошима. Частина йшла в казну — частина до Хешеня. Таким чином навіть судова система ставала джерелом особистого доходу.У 1790 р. його син одружився з десятою дочкою Цяньлуна — принцесою Хесяо, і Хешень став членом імператорської родини. З цього моменту всі скарги на нього гасилися в зародку.Повну владу він отримав після абдикації Цяньлуна у 1796 р.: старий імператор формально передав трон сину Цзяціну, але продовжував правити з-за лаштунків — а Хешень став єдиним посередником між двома правителями. Цзяцін роками спостерігав за всім цим, але не міг і слова сказати, поки батько живий.7 лютого 1799 року помер Цяньлун. За п'ять днів — арешт. За п'ятнадцять — смерть. Цзяцін особисто склав список із 20 злочинів Хешеня. Страту замінили на примусове самогубство — з поваги до пам'яті принцеси, що була дружиною сина Хешеня.Конфіскаційний реєстр вражав переписувачів. Офіційні джерела фіксували: 3000 кімнат в особняках і маєтках, у тому числі розкішний палац Ґунванфу (нині один з найкраще збережених аристократичних комплексів Пекіна), 75 ломбардів із загальним капіталом 70 млн лянів, понад 4000 предметів із золота і срібла, рідкісні хутра в кількості близько 70 000 штук.Загальна оцінка майна варіюється залежно від джерела — від 200 до 800 мільйонів лянів срібла. Навіть за найконсервативнішими підрахунками це дорівнювало 15–20 рокам усіх доходів Цинської держави. Важливий нюанс: реєстр складали вороги Хешеня, зацікавлені в максимальних цифрах. Але навіть якщо реальність була скромнішою вдвічі — масштаб залишається приголомшливим.Хешень будував свій добробут 24 роки. Цзяцін зруйнував його за два тижні. Приказка про те, що «Цзяцін наївся», пережила обох.@istorium_ua