Я, робот та електровівці... | Лицарі Сідонії» (Knights of Sidonia, 2014) — це той випадок, коли наук...

«Лицарі Сідонії» (Knights of Sidonia, 2014) — це той випадок, коли наукова фантастика виглядає як холодний пластик зроблений зі страху і невідомості. Створене за манґою Ніхея (Tsutomu Nihei), аніме одразу показує хто його творець — той самий архітектор безмежних просторових структур, бетонних соборів і безмовних людських тіней серед механічного хаосу абсолютно невідомо і чужого до сучасного людства світу.Дія відбувається на гігантському кораблі-колонії Сідонія, де залишки людства виживають після знищення Землі невідомими істотами ґауна. Це історія про виживання, але не героїчне — а механічне, програмоване, як життя в закритій системі, де кожен організм має функцію, і навіть любов, дружба чи банальна посмішка тут відчувається як збої в коді. Ніхей, як завжди, не пояснює взагалі нічого, а просто сходу занурює тебе в атмосферу, плотну як ранковий болотний туман. Він створює простір, де глядач відчуває себе не комфортно і дуже відчуждено. Але як ми б себе почували у світі, який не створений для людини, а лише терпить її присутність?Окрема розмова — це саме аніме-втілення. CGI-анімація від студії Polygon Pictures у свій час розділила поціновувачів на фанатів та хейтерів. Це не той блискучий, “прилизаний” тривимірний стиль, який намагається замаскувати свої текстури під 2D. Тут усе навпаки: пластикова жорсткість, механічні рухи, неприродне освітлення — усе це підкреслює штучність світу. І саме це працює. У цій «штучності» є жахлива щирість. Люди тут виглядають як копії, тіла — як біомеханічні протези, корабель — як живий організм, створений з металу. І це ідеально підходить для втілення стилю Ніхея, який завжди малює не людей у світі, а світ, який вже пережив людей.Візуально «Лицарі Сідонії» — це продовження тієї самої естетики, що й у Blame! чи Biomega: гігантські простори, нескінченні шахти, архітектура, що вбиває масштабом. А тематично — це історія про ідентичність, про межу між людиною, клонованою істотою й машиною. Хто має право називатися живим, коли твоє життя можна відновити з резервної копії? І чи є сенс у людських емоціях, якщо вони лише залишки тупікової гілки минулої еволюції?«Лицарі Сідонії» —  холодне, майже беземоційне, як космос за бортом корабля. Але саме тому воно працює. Це не пригодницька історія, а відчуття безвиході, і якщо придивитися — там, серед пластика, клонів й сталі все  ще жевріє щось людське, навіть якщо це лише симулякр. Можливо бездумне відтворення образу котрого ніколи й не існувало це і є останній вогник у всесвіті, який давно забув, що таке люди.