Я грала жінку в смугастій піжамі. Серія дописів #ябіженка З усіх моїх непростих робіт в Європі, згадується найщасливіша. Так, найщасливіша. Дивно, але я наче грала роль самої себе. Жінки з окупації. Тому ні тюремна роба, ні умови на знімальному майданчику мене не бентежили. Навпаки - повертали в ті часи, коли я сама працювала частиною знімальної групи. Це був міжнародний серіал «Татуювальник з Аушвіца», який знімали одразу три країни в Братиславі, Словаччина. Ми годинами ходили полем у табірній формі, вимазані гримом, працювали і в холод, коли було ледь +2, і в спеку під +40. Роль без слів. Це були найкращі гроші, які я заробила у Словаччині. Нас годували тричі на день і платили готівкою в кінці зміни. Хоч почалося все зовсім не так, як хотілося б. Катастрофічно…Після волонтерства в Україні я приїхала до Словаччини. В гаманці - 52 євро. Це були всі мої гроші. ВСІНе знала, що для українців вже скасували безкоштовний проїзд громадським транспортом. Він діяв досить довго в тій країні. Сіла в трамвай. Далі все було як в страшному кіно: Контролер - штраф. П’ятдесят євро.Виийшла на зупинці, сіла на лавку і навіть не могла розплакатися від стресу. Я приїхала сюди ЗАРОБЛЯТИ гроші, а не так по дурному їх витрачати. Ну як це могло зі мною статись? Як??? Я була зла на весь світ. І в першу чергу - на себе. В гаманці залишилося два євро. Одне — повернутися в хостел. Одне — купити хліб.Все.Вже не пам’ятаю, скільки сиділа на тій лавці. В повному оцепенінні. Коли ступор пройшов, відкрила телефон і почала переглядати всі групи, які тільки могла знайти. Робота для українців. Робота в Словаччині. Будь-які вакансії.Мені потрібна була робота терміново! Бажано сьогодні.Через пару годин я вийшла на дванадцятигодинну нічну зміну офіціанткою. Після банкету ледве стояла на ногах. Заснула в трамваї дорогою назад. А ще того самого дня я побачила маленьке оголошення.«Потрібна масовка для серіалу»Єдина умова - ніяких тату на тілі, манікюру чи нарощених вій. Оплата готівкою щодня. Початок о 5.00, зміна 12 годин. Я натиснула «Подати заявку».Через кілька днів мене запросили на знімальний майданчик. Так, в Словаччині це значно простіше ніж в Ірландії. Ніяких додаткових реєстрацій. Саме там я познайомилася з неймовірними дівчатами, з якими ми дружимо досі.Саме там отримала роботу, яку через роки згадую з усмішкою. Потім навіть знайшла себе на екрані того серіалу. Це був неймовірний досвід - де ми плакали і сміялись. Всі були біженцями в полосатих халатах. Всі були рівні. Люди без минулого. Якби того дня мене не оштрафували, можливо, я б не сиділа на тій лавці.Не шукала б гарячково будь-яку можливість заробітку. Не побачила б те оголошення. І ніколи не потрапила б на зйомки. До речі, це були не єдині зйомки в той час в Словаччині. Ще я «знімалась» в рекламі McDonalds, в кліпі якогось гота, масовкою в телестудії на різних шоу (якщо цікаво, розкажу) та координувала масовку в херсонському фільмі «Редакція». Всі інші роботи в Словаччині - були важкі, жахливі, за мінімальні гроші. Навіть згадувати не хочу…Що я хотіла донести цим дописом - коли здається що життя закінчується і з цієї «жопи» ти не виберешся, варто спробувати подивитись ширше. Може поряд хтось відкрив вікно? Тому якщо сьогодні вам здається, що сталося щось дуже несправедливе, не поспішайте робити висновки. Іноді ми називаємо катастрофою саме той день, який через кілька років будемо згадувати з найбільшою вдячністю.#особисте