Чому я взагалі почала вести блог про Ірландію?Якщо чесно, взагалі цього не планувала.Восени 2023 року я приїхала до Ірландії й потрапила в наметове містечко. Було до біса самотньо. Навкруги все незнайоме, некомфортне. Живу в наметі з незнайомими жінками, сплю в двох куртках, шапці, замотавшись в спальник. Але я дивилася на людей, які приїхали сім’ями, з маленькими дітьми, і розуміла, що їм було ще важче.І водночас я бачила людей, які були незадоволені абсолютно всім. І незадоволення виплескувалось на всіх оточуючих. Ну так, намети. Так, ірландська погода взагалі не створена для життя в них. Але - нас годували тричі на день, завжди була гаряча їжа. Була гаряча вода в душі. В їдальні ловив Wi-Fi. До нас приходили лікарі, двічі на тиждень приїжджали працівники Intreo, проводили уроки англійської, співи, навіть гру на барабанах я застала.Щодня автобуси привозили нових українців. І я щоразу бачила одне й те саме — страх, розгубленість, розчарування. Люди очікували готелі, а бачили намети.Тоді я почала писати в уже існуючі телеграм-чати про Ірландію. Просто хотіла пояснити людям: не панікуйте. Намети — це тимчасово. Потім усіх розселяють.Так, це вже були не ті умови, які були на початку війни. Іноді подальше розселення нагадувало лотерею. Комусь діставався переобладнаний монастир, комусь готель чорті-де.Але саме те наметове містечко показало справжніх ірландців.Місцева громада збирала для нас речі в церкві. Несли все: взуття, одяг, піжами, ковдри, засоби гігієни. У нас буквально були гори одягу.І знаєте, що мене тоді найбільше зачепило?Деякі люди набирали повні сумки цього одягу й відправляли його в Україну. Тоді AnPost ще приймав безкоштовні дрібні посилки, а село було маленьке, пошта одна. Місцеві все це бачили.Мені було соромно. За українців. В тих самих чатах я почала писати про вдячність. Про те, що ця країна прихистила нас, що вона нічого нам не була винна. Що ми отримуємо житло, допомогу, виплати, хоча ще вчора навіть не знали, де будемо ночувати.Паралельно я почала розписувати, як усе тут працює. Куди йти після прильоту. Що питають міграційні офіцери. Які документи вже потрібні, бо правила тоді змінювалися буквально на очах. Як оформити PPSN. Як отримати медичну картку. Як заповнити анкету на Jobseeker.Я просто писала те, чого мені самій дуже не вистачало в перші дні.Але у великих чатах це подобалося не всім. Мене блокували. Видаляли повідомлення. Писали щось на кшталт: «О, ще один недоблогер знайшовся».І тоді я подумала: добре. Значить, буде свій канал.Я створила його для таких самих розгублених людей, якою була сама.І він почав жити своїм життям. Люди приходили, ставили запитання, дякували. Канал ріс. Разом із ним росла і я. Через нього я знайшла друзів. Познайомилася з людьми, без яких сьогодні вже не уявляю своє життя.В жовтні 2025 року, рівно через два роки, я той канал втратила. Було дуже боляче.Так, я втратила канал. Але не втратила людей.І саме за це я хочу подякувати кожному, хто зараз тут. Ви — найцінніше, що я знайшла в Ірландії💙💛#ірландіядляукраїнців #особисте