ПРО КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО І ЙОГО НАЦІОНАЛЬНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬПривернула увагу обкладинка книги Леся Белея «Кощєй смертний». Книга - про російський імперіалізм, який автор метафорично ототожнює із казковим персонажем, котрий, як відомо, вважався безсмертним, допоки царевич/королевич не знайшов її в яйці. «Кощєй» - це трансліт з російської, і очевидно вказівка на те, що це російський персонаж. Це ж підтверджує і літоглядачка УП, яка пише: «Назва вільно й не ховаючись сигналізує про критичну роботу з російським матеріалом, поки частина суспільства зі зрозумілих причин лишається закритою до таких практик». Вирішив розібратися, наскільки цей казковий персонаж є російським. Слово кощѣй згадується в давніх літописах і в «Слові о полку Ігоревім». Його походження пов’язують із тюркським словом, яке означало «полонений, раб». Казку про Кощія згадує відомий російський фольклорист Афанасьєв у своєму збірнику «Народные русские сказки» (Москва, 1863) і наводить варіант, де цей персонаж називається Кош Безсмертной. А також вказує на два джерела. Перше - це віршована поема «Сказка о Иване-царевиче и Сером Волке» Васілія Жуковського, написана у 1845 році. Сюжет, напевно, ви знаєте: Іван-царевич за дорученням царя Афрона їде здобувати Єлену Касимівну (вона ж Єлена Прекрасна), зустрічає Бабу Ягу, яка розказує йому, де зарита смерть Кощея. У царстві Кощея Іван розбиває яйце, забирає Єлену, Жар-Птицю, коня Золотогрива і гуслі-самогуди. Власне, ця літературна казка і є основним джерелом наших уявлень про Кощія Безсмертного. Але в неї, виявляється, є своє джерело, з якого Жуковський поцупив цілі сторінки майже без змін. Це казки зі збірника «Дедушкины прогулки», який був виданий у Москві в 1819 році. А перше видання було в Санкт-Петербурзі аж в 1786 р. під назвою «Дедушкины прогулки, или Продолжение настоящих русских сказок», а потім багаторазово перевидавалося у 1791, 1805, 1815 і 1819 р. у Москві. Уже в казці Жуковського привертають увагу східні імена Далмат, Касим, Афрон. А в оригінальній книжці – просто татарський килим неслов’янських імен: Булат-молодець, Цар Ходор, цар Єлідар Єлідарович з дружиною своєю Мілітіссою Ібрагімовною і синами Аксофом і Гутом, цар Піррас і дружина Арадія. Або ось як вам така назва "російської" казки - «Сказка о славном и именитом царевиче Маландрахе Ибрагимовиче и прекрасной царевне Саликалле»? Жуковський скомпілював свою поему з двох казок із цього збірника. Кощій Безсмертний є персонажем «Сказки о весьма чудных и прекрасных гуслях самогудах». Ось її короткий зміст. Був собі король Федрон і його дружина Халтура. І ось син їхній королевич Астрах захотів одружитися з донькою єгипетського царя Афори, яку звали Осіда. По дорозі він знайшов собі коня богатирського, який служив богатирю Єруслану Єруслановичу (східна казка про Єруслана – джерело Пушкінського «Руслана і Людмили»). Коли цей Астрах королевич приїхав до царя єгипетського, то з весіллям не поспішали ні цар, ні його дочка. Цар єгипетський відправив Астраха на битву з царем бусурманським, а коли той побив ворогів, то вже царівна Осіда вигадали причину відкласти весілля. Яке ж весілля без музики, - сказала вона, - а в батюшки ніяких «ігрунів», то поїдь, мій наречений, в царство Кащея безсмертного за гуслями-самогудами. Ну й поїхав Астрах королевич за музичним супроводом до весілля, по дорозі йому зустрілася ізбушка – до лісу передом, до нього задом – і там звісно ж сидить Яга баба, яка закричала: «Какъ доселева рускова духу слыхомъ не слыхано, а нынѣ руской духъ в очью совершается». Яга баба навчила Астраха, як добути гуслі. Каже, в Кащея живе красна дѣвица, яку він шість років тому викрав від рідного батька і живе з нею, як з полюбовницею. От вона тобі з радістю й допоможе.