ПРО УКРАЇНСЬКОГО ЗАХИСНИКА МИХАЙЛИКА, ЗРАДЛИВУ РАДУ ТА ЗОЛОТІ ВОРОТАСеред українських легенд однією з найдавніших є повчальна легенда про Михайлика і Золоті ворота. Золоті ворота – це головна брама середньовічного Києва часів Ярослава Мудрого, його символ. Хто хотів завоювати Київ, той мав ударити своїм мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста, як це зробив польський князь Болеслав Хоробрий у 1018 році. У 1648 році біля Золотих воріт кияни вітали Богдана Хмельницького з перемогою над поляками. Але на той час ця споруда вже була в напівзруйнованому стані, що видно з малюнків голландського художника ван Вестерфельда 1651 року.Можливо, через те, що від величної пам’ятки мало що лишилося, й була складена ця легенда про те, що справжні Золоті ворота відніс на своєму списі до Царгорода зраджений киянами богатир Михайлик.Тож легенда про Золоті ворота – це історія про спасителя Києва, ображеного киянами, точніше правлячою верхівкою тодішньої держави, або ширше – про зраду своїх захисників на користь ворога.Перший варіант цього твору опублікував Пантелеймон Куліш у 1847 році, якщо не рахувати запису М. Грабовського, опублікованого двома роками раніше і на який мало хто звернув увагу. Та й запис Куліша не дійшов тоді до читача, бо збірка підготовлених ним переказів була заборонена й конфіскована. Вдалося опублікувати ці твори лише в 1856 році в славнозвісному Кулішевому альманасі «Записки о Южной Руси» (Южною Руссю на той час було прийнято називати Україну).Про що ж ця легенда? Читаємо в Кулішевому варіанті: «Як прийшло лихоліття, то прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б’є, а далі вже й під Київ підступає». А в Києві був відважний і сильний лицар Михайлик, який відбив та зупинив орду. Тоді татарський цар зажадав від киян, щоб вони видали йому Михайлика в обмін на його обіцянку відступити. Кияни скликали раду: «Шушу-шушу і радяться. А що ж? оддаймо!». Ображений такою підступністю Михайлик каже: «Як оддасте мене, то в останній раз будете бачити Золоті Ворота». А потім сів на коня та й промовив:Ой кияне, кияне, панове громада!Погана ваша рада.Якби ви Михайлика не оддавали,Поки світ сонця вороги б Києва не достали.Та взяв на ратище Золоті ворота та й поїхав з ними через татарське військо, яке його не змогло побачити, до Царгорода. А чужоземці ввалилися в Київ та й пішли потоптом.П. Куліш написав пізніше, що з цензурних міркувань йому довелося в цій легенді одне слово змінити – київський старець, від якого він записав цю легенду, раду, яка винесла таке ганебне рішення, назвав не «поганою», а відвертіше:Ой кияне, кияне, панове громада!Говняна ваша рада.Ось така повчальна легенда про захисника й оборонця Михайла Семилітка та зрадливу раду, яка своїм боягузливим рішенням відкрила ворогові ворота.