САЛАВАТ КОЛИШНІЙ І НИНІШНІЙВибачте, що не про Пугачову, а про Пугачова. І навіть не стільки про нього самого, скільки про його соратника – ватажка башкирського війська, поета Салавата Юлаєва. Чому я згадав про нього сьогодні? Бо надійшла новина: українські дрони вразили російський нафтохімічний завод у місті Салават, що в Башкортостані. Цей край не раз у своїй історії намагався скинути московське ярмо. Однією з таких спроб стало повстання Омеляна Пугачова, до якого приєднався молодий волосний старшина Салават Юлаєв. Він походив із знатного тюркського роду, і йому ще не було й двадцяти, коли він приєднався разом із військовим загоном башкирів до повстання Омеляна Пугачова, яке швидко переросло у справжню війну місцевих народів – донців, башкирів, татар, казахів, марійців, татар, удмуртів, чувашів – проти російської влади. Звично війну Пугачова називають «селянським повстанням» – щоб зняти акцент з національного гніту і перевести його у площину «класової боротьби». Або навіть, згідно з Пушкіним, назвати його – «русскій бунт». Це саме йому належить фраза про «русский бунт – бессмысленный и беспощадный», оскільки Пушкіну, як великоросу і дворянину, було важко зрозуміти, чому народи повстають проти російської влади. Як писав тодішній російський високий чин, «башкири пішли за Пугачовим не для нього, а для звільнення своїх земель і свободи». Пушкін намагався усіляко принизити значення Пугачовського постання, його самого називав «злодеем» і «мятежником», а його військо «шайкою». Салават проявив себе як здібний воєначальник: він очолив башкирів у тридцяти боях проти регулярної російської армії, брав в облогу кілька міст, спалив кілька фортець, здобуваючи зброю й казну. «А они, злодеи — башкирцы, у нас всегда везде русаков губят», – скаржився один місцевий заводчик до Москви. Навіть після поразки й страти Пугачова його військо продовжувало чинити опір, бо мало підтримку населення. Сам Потьомкін у донесенні Катерині писав, що Салават був «у серці башкирського народу». Селище Салавата росіяни спалили, його рідню захопили в заручники, а щодо інших башкирів застосували тактику масового терору, вимагаючи видати свого ватажка, інакше «весь тот башкирский народ, который сему не повинуется, мужеский пол до самых младенцев будет растерзан лютейшими смертями, жены, дети и земли их все без изъятия розданы в рабство». Росіяни спалили село Юлаєва, його рідню взяли в заручники, а проти башкирів застосували масовий терор: «Весь тот башкирский народ, который сему не повинуется, мужеский пол до самых младенцев будет растерзан лютейшими смертями, жены, дети и земли их розданы в рабство». Лише після прибуття підкріплення на чолі з генералом Суворовим вдалося здолати «злодея башкирца Салаватку». Його схопили і за московською традицією жорстоко катували: вирвали ніздрі, випалили на обличчі літери «З» (злодей), «Б» (бунтовщик), «И» (изменник). І заслали на довічну каторгу, але не в Сибір, де він мав би підтримку місцевого населення, а на береги Балтійського моря. Утім башкири, як писав Пушкін, ще десять років продовжували повстанську боротьбу. Салават залишився у пам’яті башкирів не лише як воїн, а й як поет і співець. Він став утіленням ідеалу башкирського народу – воїна-співця. Оригінали його творів, які він писав тюркською мовою, не збереглися, відомі лише ті твори, які пішли в народ і передавалися завдяки усній традиції. Серед його творів є ті, які оспівують героїв «Битва» («Яу»), «Стріла» («Ук»), «Юнакові-воїну» («Егетке»), та свою батьківщину: «Мій Урал» («Урали»), «Рідна країна» («Тиуган мул»). Деякі з них перекладені українською мовою. Народні башкирські співці, які подібно до наших кобзарів співали про героїв минулого під музичний супровід, склали про Салавата низку пісень, таких як «Салават-батир», «Загибель сім’ї Салавата» та інші, але російська влада жорстоко карала співців за виконання цих творів.