Дефолт вартості життя

Ще вчора здавалося, що Захід стоїть на непорушній ідеї: життя людини — безцінне. Ця акція котирувалася, як золото: її нескінченно перепродували на ринку прав людини, грантів, дипломатії. Але у 2020-х, починаючи з ковіду, виявилося: курс «цінності життя» був завищений. Мильна біржова бульбашка без реального підґрунтя. Велика війна в Україні остаточно зірвала цей фасад. Західне життя виявилося надто «дорогим», аби йти на фронт: свободу ще можна відкласти, життя — ні. І саме це надихнуло кремлівських стратегів: можна розпочинати велику війну, європейці все одно не підуть воювати. Україна зламала цю математику. Тут у 2022-му з’ясувалося, що свобода іноді важить більше за саме життя. Для Європи це виглядає як екзотика: «Вони що, справді готові помирати?» Еліти й досі не знають, як рахувати людську вартість після «дефолту» безцінності. Спадкоємці масових товариств індустріальної епохи, онуки робітників, інженерів та менеджерів, діти постіндустріального часу зі світом сервісу та креативних професій — усі вони сьогодні оголошені «безцінними». Але завтра їх витіснять роботи, і вже важко підібрати для них бодай якусь соціально-біологічну нішу. Вони «коштовні» за всіма паперами, а насправді нічого не варті. І дефолт за пов’язаними з ними зобов’язаннями просто зараз стає глобальною потребою. Парадоксально, але саме в Україні починають це відчувати й деякі іноземці-експати. Ті, хто приїхали не заради зарплат і страховок, а з ідейності чи навіть наївної місії. Тут їм простіше спробувати аскетику: «необхідне» замість надмірного споживання, на якому тримається комфорт Заходу. І раптом виявляється: там, де життя оцінене занадто високо, воно стає нестерпним. Бо сенсу нема. А сенс — тут. У країні, яку ще вчора називали «сірою зоною». Тут життя «нічого не варте», зате свобода має ціну. І саме тому Захід не знає, що робитиме, коли війна завершиться. Хто тоді стримуватиме нового Атіллу?