Америка Трампа починає нагадувати Радянський Союз часів Брежнєва. Так само й її союзи. Головне з допису Едварда Лукаса:Проте за адміністрації Трампа союзники США по НАТО починають віддалятися інтелектуально і геополітично, у спосіб, що нагадує розпад Варшавського договору. Одна з причин – лідерство. Гегемон може бути жорстоким, але не некомпетентним. Навіть у старечому віці Леонід Брежнєв не був настільки публічно лихослівним, як Дональд Трамп. Катастрофічне радянське вторгнення в Афганістан 1979 року виглядає стратегічним шедевром порівняно з війною США проти Ірану.Корупція перетворює переконаних на циніків: це було правдою і для гротескної продажності брежнєвської епохи, і для безсоромної наживи клану Трампа тепер. Так само незрозуміло, що саме нині відстоює НАТО. Обережний лібералізм більшості європейських країн чи бундючний націоналізм "Зробімо Америку знову великою" з його підспівувачами в Угорщині Віктора Орбана, Словаччині Роберта Фіцо та на політичних маргінесах в інших країнах?Невдоволення Трампа НАТО, яке тліло десятиліттями, вилилося назовні, коли держави-члени альянсу дистанціювалися від його провальної війни в Перській затоці. Хоча для формального виходу з альянсу йому потрібне схвалення Конгресу, він каже, що цей крок "не підлягає перегляду", додаючи: "Мене ніколи не переконувало НАТО. Я завжди знав, що це паперовий тигр, і путін теж це знає, між іншим".Питання, яке тепер постає перед європейцями – "що далі?" Попри нескінченні розмови про стратегічну автономію, тобто втечу від гегемонії США, вони так і не спромоглися забезпечити для цього ані грошей, ані політичної волі, ані внутрішньої єдності. Для європейських членів НАТО (600 мільйонів населення і ВВП у 30 трильйонів доларів за паритетом купівельної спроможності) мати справу з росією (населення близько 146 мільйонів і ВВП 7 трильйонів доларів), принаймні на папері і за наявності часу, цілком реально. Поки що, однак, Європа забезпечує лише дві третини придатних до розгортання спроможностей, потрібних для її власної оборони. Вирішальну решту надають Сполучені Штати, зокрема дорогі й важкі для відтворення високотехнологічні системи, такі як супутникова розвідка та зв'язок на полі бою.Проте нинішня війна в Перській затоці похитнула європейські уявлення. Передусім вона показала межі американської могутності. Багато видів озброєнь, які Сполучені Штати використали б для посилення Європи, зокрема системи далекобійних високоточних ударів і протиповітряної оборони, уже використано у війні з Іраном або зарезервовано для неї. США та їхні союзники в Затоці випустили понад 800 ракет Patriot у перші кілька днів війни – істотно більше, ніж 600, поставлених Україні від початку повномасштабного вторгнення росії 2022 року.Вже тепер розбіжності в Європі – між сходом і заходом, північчю і півднем, великими і малими, багатими і бідними – гальмують створення всеосяжної альтернативи НАТО. Насамперед через колосальну вартість заповнення прогалини, сформованої за американським лекалом: щонайменше 1 трильйон доларів упродовж наступних 10 років, за оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень.Коли оборона без американського запобіжника розвалюється, життєво важливим стає стримування. Президент Франції Емманюель Макрон у лютому оголосив, що Франція розширює свій ядерний арсенал і залучатиме інші країни до ядерного планування та розгортання. Велика Британія, Франція і Німеччина, відомі разом як E3, ведуть на високому рівні таємні переговори про посилення оборонної співпраці. Польща, схоже, обмірковує власну ядерну програму озброєнь.Ще гірше те, що Сполучені Штати можуть бути не просто ненадійним союзником, а противником. Найімовірніший шлях уперед полягає в тому, що невелике коло охочих країн, можливо, з десяток із 32 членів НАТО – зроблять усе, що зможуть, за наявний час.