Cringe Crusade

Попри повномасштабну війну Україна продовжує рухатися вперед. Сьогодні Київ долучився до пілотного проєкту 5G🤳🏻Останні пів року ми працювали над тим, щоб столиця отримала 5G. Це ще один важливий крок до сучасної цифрової інфраструктури, яка стане основою для розвитку економіки, інновацій та нових цифрових сервісів.До цього технологію вже протестували у Львові, Бородянці та Харкові. За цей час майже 1,5 мільйона українців скористалися мережею нового покоління, а по всій країні вже працює понад 300 базових станцій пілотної мережі.Результати підтверджують потенціал технології: під час тестувань швидкість перевищувала 1 Гбіт/с. Це відкриває нові можливості для роботи, навчання, розвитку бізнесу та впровадження сучасних цифрових рішень.Сьогодні 5G уже доступний у центральній частині Києва та в додаткових локаціях мобільних операторів. Пілотний проєкт дасть змогу протестувати мережу в реальних умовах, перевірити роботу обладнання та підготуватися до її повноцінного розгортання після завершення воєнного стану.Майже 29% смартфонів в Україні вже підтримують 5G. Для користувачів це означає швидший і стабільніший мобільний інтернет, а для країни — ще один крок до сучасної цифрової інфраструктури.Попереду — Одеса 🌊 Саме там буде запущений пілот 5G вже найближчим часом.

Під час розмінування Харківщини загинули вибухотехніки Національної поліції України Максим Мовчан та Анатолій Радковський🥀20 липня 2026 року під час виконання службового завдання з розмінування деокупованої території Харківської області трагічно загинули двоє офіцерів Департаменту вибухотехнічної служби Національної поліції України - 39-річний полковник поліції Максим Мовчан, заступник начальника Департаменту - начальник управління застосування спеціального вибухотехнічного обладнання та роботизованих комплексів, та 41-річний підполковник поліції Анатолій Радковський, головний спеціаліст відділу застосування роботизованих комплексів цього ж управління. Внаслідок детонації вибухонебезпечного предмета вони отримали мінно-вибухові травми, несумісні з життям…Понад 20 років Максим Мовчан та Анатолій Радковський присвятили службі в органах внутрішніх справ і Національній поліції України. Обравши одну з найнебезпечніших професій, вони щодня захищали життя людей, виявляючи, знешкоджуючи та знищуючи вибухонебезпечні предмети. Їхній професіоналізм, відповідальність і відданість справі здобули глибоку повагу колег та побратимів.Із перших днів повномасштабного вторгнення росії вони пліч-о-пліч виконували надзвичайно складні та небезпечні завдання з розмінування деокупованих територій Київської, Харківської, Херсонської та інших областей України. Щодня ризикуючи власним життям, вони повертали безпеку на звільнену українську землю, щоб люди могли повернутися до своїх домівок, працювати й виховувати дітей.▪️Полковник поліції Максим Мовчан - кандидат юридичних наук, уродженець Вінниці. У 2022 році він був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», а також відомчими відзнаками Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції.▪️Підполковник поліції Анатолій Радковський народився у Горлівці Донецької області. За сумлінне виконання службових обов’язків він неодноразово був відзначений відомчими нагородами.Їхня загибель стала тяжкою втратою для всієї поліцейської родини. Непоправне горе спіткало рідних і близьких: діти втратили батьків, дружини - чоловіків, батьки - синів.Керівництво та весь особовий склад Національної поліції України висловлюють щирі співчуття родинам, друзям, побратимам і колегам загиблих офіцерів.Світла пам’ять полковнику поліції Максиму Мовчану та підполковнику поліції Анатолію Радковському.Навіки в строю🕯👮 Facebook | X | Instagram | TikTok

Велика війна рано чи пізно повинна змити з нації глянець політичного популізму. Головний підсумок останніх років нашої боротьби можна сформулювати в одній тезі: маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію. Спроба переграти московію на її полі - у лінійних м’ясних штурмах, у сліпому підпорядкуванні статуту, у кількості заліза та людського ресурсу - це свідомий шлях до національного самогубства. Єдине, що досі тримає український фронт і дає нам право на історичне майбутнє, - це стратегічна асиметрія. Наша сила полягає в інтелекті, технологічній гнучкості та здатності адаптуватися швидше за ворога.Проте чергова хвиля кадрових пертурбацій у вищих ешелонах влади знову підсвітила хронічну хворобу нашої державної системи (як і будь-якої системи, насправді). Коли ефективність приноситься в жертву лояльності чи ручному управлінню, - це внутрішній саботаж життєвого потенціалу будь-якої структури. Ультиматуми в стилі «або я, або він», які паралізують роботу, - це прояв тваринного страху старої бюрократичної системи перед невідворотними змінами.Вся історія цього повномасштабного вторгнення є великим літописом того, як український чин пробивав собі дорогу не завдяки, а всупереч інерції державної машини. Згадаймо феномен генерала Залужного: його першочергова заслуга полягала саме в тому, що він не був «совком». Він свідомо відмовився від ролі непогрішимого радянського маршала, довіривши ініціативу низовим командирам, що й дозволило втримати країну в найкритичніші тижні двадцять другого року. Сьогодні найефективніші українські бригади - це не ті, що сліпо копіюють радянські підручники, а ті, які діють як модерні, технологічні, високоадаптивні мілітарні організми.Але яка ціна цих інновацій? Кожен крок уперед, кожну цифрову систему чи новий формат управління нашим офіцерам та волонтерам доводиться вигризати роками, до крові збиваючи руки об залізобетонну стіну військового чиновництва. Сьогодні важливі органи сучасної війни - аналітичні центри, фандрейзингові платформи, ІТ-відділи, підрозділи інформаційного супроводу та обслуговування БПЛА всередині бригад - змушені існувати поза штатом. Вони тримаються на ентузіазмі командирів та порушенні статуту, тому що в заскорузлих «штатках» зразка минулого століття всього цього не передбачено.Пастка лояльності, в яку нас намагаються загнати, є смертельною. Для нації, що веде війну проти переважаючих сил ворога, вибір між інноваціями та сліпою покорою не може стояти в принципі. Лояльність без ефективності - це порожня форма, яка веде до втрати територій і життів. Національний інтерес вимагає очищення від носіїв застарілих доктрин. Українська асиметрія має нарешті перетворитися з партизанського руху окремих патріотів, командирів та волонтерів на державну стратегію. Система або трансформується під диктат модерної війни, або згине, поховавши під своїми уламками державу.Та попри весь опір ретроградів, сила української нації продовжує свій рух. Боротьба триває, і майбутнє належить тим, хто дивиться вперед, а не озирається на минуле.

Президент заявив, що завтра спілкуватиметься з командирами бойових бригад. Тому сьогодні я хочу звернутися до особового складу цих бригад.Завтра ваші командири матимуть можливість сказати правду про те, що відбувається в армії, або промовчати. Ви значно краще за мене знаєте ціну такого мовчання і розумієте, до яких наслідків воно може призвести.Я усвідомлюю, що не кожен офіцер готовий узяти на себе таку відповідальність. Хтось переживає за себе і свою посаду. Хтось боїться за свій підрозділ, розуміючи, що після відвертої оцінки дій Головнокомандувача його людей можуть спрямувати на провальний напрямок або залишити без належного забезпечення.Водночас у неофіційних розмовах більшість командирів висловлюють своє реальне ставлення до ситуації. Говорять про це між собою, пишуть в особистих повідомленнях, зокрема й ті, хто публічно розміщував компліментарні дописи.Тому я звертаюся до військовослужбовців бойових бригад: допоможіть своїм командирам набратися сміливості. Поговоріть із ними. Попросіть їх завтра сказати саме те, що вони думають насправді. Те, що вони говорять вам, своїм побратимам і пишуть у приватних повідомленнях.На кону стоїть існування України. Армія залишається головною гарантією існування нашої держави. Замовчування реального стану справ сьогодні створює загрозу для всієї країни.Ви складали присягу українському народові. Ваші командири несуть відповідальність за вас, за ваші життя і за боєздатність своїх підрозділів. Саме тому їхня чесність перед Верховним Головнокомандувачем є частиною цієї відповідальності.Допоможіть своїм командирам зробити цей крок. Допоможіть їм сказати правду. Від їхньої сміливості та вашої позиції може залежати майбутнє України.

У діда температура 39 — то може брєд такий.А якщо не брєд, то крінж.Мужика, який нарешті зробив якусь суєту в МО, міняють на мужика, який не сильно суєтився стосовно бойових навичок поліцейських, в результаті чого сталася страшна трагедія. Вже тоді міністр МВС мав посміхнутися та даванути на посаду посла десь в Гваделупі. Однак, наш мудрий президент продовжує оточувати себе мало популярними кадрами, а особливо на таких посадах як Головнокомандувач та Міністр Оборони. Чекати, що Федоров за пів року виправить мобілізаційні заходи? А чому тоді Сирського не знімають, якщо ТЦК та НЦ також в його підпорядкуванні?За півроку умовний командир бригади не встигає навіть нормально прийняти бригаду, а тут від цілого міністра оборони, який зайняв посаду в очкошний час чекають, що в Україні одразу трояндами запахне.У нас президент 7 років сидить і не встигає порядку навести, а тут — 6 місяців. Причому, за 6 місяців війна вийшла +- з сумного становища, коли кацап йшов, а ми йшли назад, і взагалі не було зрозуміло, що далі.Кста, назад ми йшли весь час періоду Сирського, який особливо не сильно чимось визначився, окрім настанов на які всім похуй, та потужними кулуарами, де ГШ перетворився в жабогадюкінг стрибання один у одного по головах з перейманням моделінгу кацапських флаговтиків для перемоги. Потужно деморалізувати військо доволі сильне рішення. А головне, шоб шо? В імʼя чого? У славу кого? Щоб кацап похлопав? Якщо так, то він похлопав. Висновків не буде, нахуй нада.Їм так і так похую на те, шо думають солдати.Саппорт | Мерч | Донат

14 липня 1789 року — день, коли впала не просто фортеця.У Бастилії на той момент перебувало лише сім в'язнів. З військової точки зору фортеця вже не мала великого значення. Але її стіни уособлювали дещо значно важливіше — абсолютну владу французького короля.Коли натовп захопив Бастилію, він зруйнував не найміцнішу фортецю Франції. Він зруйнував міф про непохитність старого порядку.Саме тому взяття Бастилії стало початком Французької революції й одним із найвідоміших символів боротьби проти тиранії.Цікаво, що вже через рік, 14 липня 1790-го, французи святкували не новий штурм, а Свято Федерації — день примирення та єдності нації. Представники всіх провінцій, Національна гвардія й навіть король присягнули на вірність майбутній конституції. Тоді ще ніхто не знав, що попереду — роки революційного терору, воєн і прихід Наполеона.Сьогодні 14 липня — головне національне свято Франції. Воно нагадує, що деякі історичні події стають більшими за самих себе. Бастилія давно зникла з карти Парижа, але залишилася в колективній пам'яті людства як символ моменту, коли старий світ раптом виявився не таким уже й непорушним.

Герої АзовсталіВкотре бачу, як справжня народна проблема поступово перетворюється на популізм, хайп і модний тренд.Ми пам’ятаємо оборону Азовсталі у 2022 році. Пам’ятаємо хлопців, які трималися до останнього, тих, хто міг евакуюватися гелікоптерами, але залишився виконувати свій обов’язок. Пам’ятаємо полон, Оленівку, загиблих Героїв та нелюдські умови, через які пройшли й досі проходять наші захисники.Тоді вся країна говорила про них. Люди виходили на акції, тримали плакати, вимагали повернення полонених. Це було про відповідальність і вдячність.Але з часом навколо цієї теми з’явився інший бік. Для когось вона стала способом показати себе серед «своїх», для когось черговим інформаційним трендом. При цьому багато хто не знає, скільки наших воїнів повернулися додому, а скільки досі залишаються в полоні.Ще гірше, коли на цій темі намагаються заробляти. Коли створюють мерч із гучними гаслами, продають його за чималі гроші, але ці кошти не допомагають ані звільненим захисникам, ані їхнім родинам.Для мене і багатьох моїх побратимів слова «Свобода Азову» не означають футболку, кепку чи наліпку.Це нагадування про людей, які дали Україні час вистояти, перегрупуватися та продовжити боротьбу. Вони виграли нам час який був критично необхідним.Тепер наше завдання одне: зробити все можливе, щоб кожен із них повернувся додому.Думки Фронтовика ∆ | Підписатись

Прокуратура Мілана розпочала розслідування заяв про те, що італійські громадяни подорожували до Боснії на «снайперські сафарі» під час війни на початку 1990-х років.Італійці та громадяни інших країн, за повідомленнями, платили великі суми грошей, щоб стріляти в мирних жителів, які намагалися перетнути головний бульвар міста, ризикуючи життям.Скаргу до прокуратури Мілана подав журналіст і письменник Еціо Гаваццені. Він описує «полювання на людей» багатіїв, які захоплювалися зброєю та «платили великі гроші, аби мати змогу вбивати беззахисних мирних громадян» із сербських позицій на пагорбах навколо Сараєва.За деякими повідомленнями, тарифи різнилися залежно від того, кого вбивали – чоловіків, жінок чи дітей.Під час жорстокої чотирирічної облоги Сараєва загинуло понад 11 000 людей.Колишню Югославію роздирала війна, і місто було оточене сербськими силами, які постійно обстрілювали його з артилерії та снайперським вогнем.Подібні звинувачення щодо «мисливців на людей» з-за кордону висували неодноразово протягом багатьох років, але докази, зібрані Гаваццені, включно зі свідченнями боснійського офіцера військової розвідки, тепер розглядає італійський прокурор з питань боротьби з тероризмом Алессандро Гоббіс.

Історія з дефіцитом бензину в Криму — це не просто про пальне і навіть не тільки про злам російської військової логістики. Вона показує значно більше. Ми бачимо, як півострів став окремою «сакральною» валізою без ручки для росіян.Крим ніколи не був самодостатнім в реальному господарському сенсі. Йому потрібна була вода, електрика, зрошення, транспорт, продукти, постачання і нормальний зв’язок з материком. Усе це природно йшло не з Москви і не з Тамані, а з півдня України. Дніпро, Каховське водосховище, Північно-Кримський канал, херсонський і запорізький напрямки — це була одна економічна система, де Крим був не островом-авіаносцем, як верещать росіяни. Взагалі байка «Хрущов подарував Крим» — це пропагандистська жуйка для людей, які ні разу не відкривали підручник з історії. Крим ніколи не передавався одноосібним царським жестом Хрущова. Спершу це питання проходило через партійне керівництво СРСР, потім через органи РРФСР і УРСР, далі через Президію Верховної Ради СРСР, а вже у квітні 1954 року — через закон Верховної Ради СРСР. Тобто це була радянська бюрократична машина та колективне рішення, а не «Нікіта встав зранку і подарував півострів».І сьогодні ми добре бачимо, чому тоді Крим вирішили повернути під управління Україні. Бо Крим елементарно завжди був валізою без ручки для них з величезними проблемами постачання цілого півострова з будь-якої іншої точки, окрім півдня України. Його можна було малювати на імперських картах як перлину, але в реальності цю «перлину» треба було щодня годувати, поїти, ремонтувати і забезпечувати всім необхідним.Після 2014 року росія спробувала замінити цей природний зв’язок шаленим витрачанням ресурсів всякими Керченським мостом, поромами, бензовозами тощо. Після 2022 року логістика Криму почала будуватися навколо окупованих територій півдня України. Поки Сили Оборони не мали достатньо засобів регулярно бити по цих артеріях, воно якось трималося, а у 2026-му (частково 2024-25 роках через знищення інфраструктури та паромів) ми вже показово бачимо, як уся ця казка сиплеться, коли можна дістати до цих маршрутів, хоча б до однієї траси Р-280. Непрацюючі заправки в Криму — це не побутова незручність. Це діагноз окупації. росіяни роками розповідали про «непотоплювану базу», яка буде стримувати НАТО, а Сили оборони України показують, що вся ця сакральність тримається на бензовозі, мосту, паромах і кількох трасах. Тому так і верещать воєнкори останнім часом. росії був потрібен не Крим, а міф про Крим який вложили в пусту голову росіянам. Територія, яку можна було безкарно вкрасти і продати своїм як історичну перемогу. А тепер ця «перемога» стає все більшою обузою. І сьогодні ми бачимо, що переважній частині росіян по суті наплювати і на долю півострова, і на людей, які там живуть. Вони навіть проблему не визнають. Бо їм тупо похуй. Так само як їм наплювати на Донбас.Приблизно так само, як їм наплювати на будь-який інший регіон у самій російській федерації, бо це не народ, а тупо насілєнія яким тільки думають як самим вижити, а там хай царькі розбираються і вирішують. UAF | Ukrainian Armchair Front

«Сніг Ахмату»: Птахами СБС знищено лігво підготовки ворожих пілотів та 65 курсантів-спецпризначенців 78 полку спецпризначення «Север-Ахмат», центру російської академії ракетних та артилерійських наук у нп Сніжне, ТОТ Донецької обл. Підтверджено ліквідовано 65 курсантів та начальника центру ппк «Бурий», доктор рос академії ракетних та артилерійських наук. Кількість санітарних втрат уточнюється, інфо по лікарнях. Операція «Сніг ахмату» ретельно готувалася та координована Центром глибинного ураження СБС сумісно з розвідкою підрозділу 1 оц СБС та СБУ.В ніч на 20 травня Птахами 1 ОЦ СБС, 11 спланованими ударами засобами middle strike (бч 100 кг) відпрацьовано навчально-виробничий комплекс та ТПД 78 моторизованого полку спеціального призначення «Север-Ахмат» ім.А.А.Кадирова, діючий у складі 42 дивізії хробачої армії.Основний двоповерховий комплекс площею 2484 кв м містив збірку БПЛА та БЧ, поверх перебування ОС. Наявний у підвальних приміщеннях запас бк додав незабутніх вражень перебуваючим на обʼєкті хробакам.Таких центрів підготовки рос академії ракетних і арт наук у ТОТ розгорнуто три. Залишилося два. Поки.Онлайн-табло СБС «ПІДРАХУЙКА»https://sbs-group.army/МАДЯР🇺🇦20.05.26 🔵МАДЯР🎞МАДЯР👥МАДЯР👥RB📷МАДЯР🇺🇦СБСонлайн«ПІДРАХУЙКА»СБС