Історія про Україну | Між тим думки в козацько-татарському тандемі щодо їхніх подальших дій ...

Між тим думки в козацько-татарському тандемі щодо їхніх подальших дій розділилися. Не отримавши сучавських скарбів, орда втратила мотивацію щось робити далі, а тут ще й їй було заборонено брати ясир на підконтрольних козакам територіях (чого, утім, не дуже дотримувалися, і гетьман закликав народ заради безпеки тимчасово переселятися з сіл в більш захищені міста). Щоб зацікавити татар, їх пустили трохи поживитися на Волинь, де вони пограбували Корець та Острог, та от іти на корону армію Речі Посполитої ординці зовсім не поспішали. Мотивували тим, що наближаються холоди, а в них немає кожухів, а деякі татарські мурзи відверто висловлювали побоювання, аби не повторилося Берестечко. Та все ж, щоб не виглядати боягузом, Іслям Герай погоджується йти до Жванця.Проте, хоча подальші події в історіографії, зазвичай, і називають Жванецькою облогою, ні козаки, ні татари не те, що не штурмували фортечних укріплень – від самого Жванця їх табори знаходилися на відстані десятків кілометрів. Там вони робили спроби перекрити шляхи постачання коронної армії, шляхом захоплення довколишніх містечок типу Гусятина на Тернопільщині (і тоді городяни-русини завзято допомагали шляхті відбиватися, бо в рабство до Криму не хотів ніхто), вступали в сутички з окремими польськими загонами, але від основного війська противника трималися подалі. Розрахунок був на те, що час та погода грають проти короля Яна ІІ Казимира. І справді, хвороби, нестача провізії, "СЗЧ" суттєво проріджувало королівське військо. Але й серед козаків вистачало дезертирів, яких потім татари, як ті "загороджувальні загони", відловлювали та повертали назад.А тим часом за порєбріком, цар Алєксєй, отримавши зрештою підтвердження, що його посли так нічого й не досягли на перемовинах у Львові, скликає Земський собор, щоб остаточно вирішити, що робити з тими "черкасами" (нагадаю, що так московити називали українців). Правда, як і сучасна ГосДума, тогочасний її аналог по суті просто формально затвердив уже й так готове рішення царя: "Військо Запорозьке з городами й землями прийняти під свою високу руку задля православної віри і святих божих церков". До Хмельницького була відряджена делегація на чолі з боярином Василієм Бутурліном, що мав прийняти присягу від гетьмана. А в листопаді 1653 року цар проголошує Речі Посполитій війну, хоча зроблено це поки було лише для "внутрішнього споживача", бо офіційної ноти Яну ІІ Казимиру тоді так і не направили.Так як гетьман був на Поділлі, перших вісників з Москви в Чигирині зустрів його молодший син Юрій, який урочисто виїхав їм на зустріч ще за кілька кілометрів від міста. Характерно, що вітав він прибульців та розпитував про здоров'я царя через перекладача (ось такий "один народ"). Але далі гетьманської столиці московитів не пустили. Їхати під Жванець Хмельницький їм заборонив категорично (не бажаючи, щоб про них дізналися татари) та й в самому Чигирині приймати всю московську делегацію, відмовились, пояснюючи, що містечко це невелике. Тому Бутурлін з компанією мав розміститися в Переяславі. Незрозуміло, чи все це стало відомо Іслям ІІІ Гераю, чи мав він якісь інші мотиви, та коли козаки з татарами вже були на Франківщині, тобто заходили коронній армії в тил, кримський хан несподівано робить королю мирну пропозицію. Далі буде...