Історія про Україну | Тиміш регулярно особисто очолював вилазки з козацького табору, відправ...

Тиміш регулярно особисто очолював вилазки з козацького табору, відправляючи на той світ безліч ворогів. Смішну деталь подає один сучасник, що нібито Хмельницький-молодший там своїм мечем убив цілих сім тисяч євреїв (мабуть, підрозділ ЦАХАЛу підігнали, не інакше). Та не всі могли витримати суворі умови тої облоги. Так, посидівши декілька днів під обстрілами, татари вирішили піти, поки ще не всі можливі шляхи перекрили й не почали дохнути їхні коні. Мурзі, що прийшов про це сказати Тимошу, гетьманич у гніві просто відрубав голову. Утім, татари пішли все рівно. І по своєму виявилися правими, бо після того як підтягнулися нові драгуни Речі Посполитої з артилерією, кільце довкола Сучави замкнулося остаточно. Гарнізон почав потерпати від нестачі води, коні не мали фуражу. А обіцяне гетьманом військо все не йшло.Поговорюють, що батько Хмель на той час уже тричі розсилав універсали, щоб збиралися козацькі полки йти на підмогу до його сина, але народ особливого ентузіазму не проявляв. Тоді гетьман почав квапити царя Алєксєя з реалізацією його рішення прийняти козаків під свою "високу руку", що потягнуло би за собою відправку сюди московських військ. Але цар спершу хотів дочекатися повернення своїх послів, які у Львові робили останню спробу помирити уряд Речі Посполитої з Хмельницьким. Посольство те очікувано нічого не досягло, а нам цікавою може бути хіба що відповідь сенаторів на закиди московитів про релігійні утиски (багато в чому справедливі, насправді), що в наших землях"попи беруть ставленнє від Патріарха Константинопольського і Київського митрополита, а московському патріархові вони не підлягають". Зрештою, король Ян ІІ Казимир узагалі заявив, що не потребує ніяких посередників і планує скоро з військом бути в Києві, тому хай його піддані готуються просто покірно зустрічати свого монарха. І коронна армія й справді рушила в похід, про що Хмельницький тривожно писав у Москву: "Польський король з усею силою лядською іде на нас. Хоче знищити православну віру, святі церкви, православний нарід християнський сеї Малої Росії" (уперше, мабуть, вживши в своїй кореспонденції цю назву щодо українських земель). Правда, не дивлячись, на всі бравурні заяви Яна Казимира, йшло коронне військо "на Кійов" якимось дуже кружним шляхом через Галич, уздовж Дністра, усе чекаючи, коли вже, нарешті, впаде та клята Сучава, щоб до нього змогли приєднатися польські та трансильванські контингенти звідти. Але вона й далі стояла.На середину вересня 1653-го справи в обложених козаків були вже геть кепські. Доїдали своїх же коней, потерпали від обстрілів, але тримались. При чому польські джерела розписують, що Тиміш тим часом бухав, приставав до молдавських дівчат із знатних боярських родів, і нібито навіть хотів звабити власну ж тещу. Також писали, що погрожуючи вбити молодшого брата своєї дружини, він почав вимагати в тещі частину скарбів, отримавши які, спробував прорвати блокаду й утекти. Не вийшло. Залишимо ці оповідки на совісті їхніх авторів, та, очевидно, втративши надію на допомогу від батька, Тиміш справді міг робити спроби вирватися звідти. А потім одного дня, коли за козацькими даними гетьманич перевіряв стан сучавських укріплень та артилерії, а за ворожими: просто розважався в своєму шатрі з якоюсь молдаванкою, прилетіло гарматне ядро... і Тимоша не стало. Далі буде...