Історія про Україну | У нашій історіографії часто побутує думка, що саме ця "зрада" Ісляма І...

У нашій історіографії часто побутує думка, що саме ця "зрада" Ісляма ІІІ Герая під Жванцем і стала останньою краплею, яка схилила Богдана Хмельницького до рішення "лягти під Москву". Проте, в умовах, коли посольство московитів, очолюване боярином Василієм Бутурліним, уже стояло в прикордонному Путивлі, навряд чи наш гетьман мав якісь інші варіанти, ніж пошвидше вже згорнути ту нещасливу для його родини кампанію, й помчати в обійми своїх нових "друзів". Зустріти московську делегацію було доручено Івану Богуну, проте, не встигли вони від'їхати й пари десятків кілометрів від кордону, як раптом зупинилися. Прийшла звістка про Жванецьку угоду, й Бутурлін не розумів, що це все тепер означає. Та дуже швидко було доставлено заспокійливі письмові запевнення від Хмельницького та Виговського.Гетьман та голова його "офісу" повідомляли Бутурліна, що жодної участі в тому "піс ділі" вони не приймали, а тому все залишається в силі, і їх дружини вже навіть поїхали до Переяслава, щоб проконтролювати організацію достойного прийому там "дорогих гостей". Процесія рушила далі, і на всьому шляху її зустрічали з помпою, салютами та церковними церемоніями. Переяславський полковник Павло Тетеря влаштував московитам особливо теплу зустріч, утім самого гетьмана та іншої козацької старшини в місті поки було. Богдан Хмельницький спочатку хоронив свого загиблого сина Тимоша, тіло якого й досі не було передано землі, а потім на заваді став льодохід на Дніпрі, що ускладнив переправу на Лівий берег (і це в середині зими – сама природа казала не робити цього).Та під Водохреща гетьман все ж прибув до Переяслава, і з ним майже вся полкова старшина. Відсутні були уманський та брацлавський полковники, які, очевидно, мали слідкувати, щоб кримські союзнички, повертаючись зі здобиччю додому, не наробили біди, ще й у цих прикордонних козацьких територіях, а також кудись подівся Богун. Крім того, приїхало близько ста різних сотників і геть невелика кількість рядового козацтва. Всього десь біля 200 "делегатів". Не зважаючи на такий скромний кількісний склад, гетьман у своїй промові перед цим зібранням, яке ми зараз знаємо як Переяславська рада, звернувся як до "всього Війська Запорозького" та запропонував йому кілька варіантів подальшого розвитку подій: або помиритися з королем, або ж перейти в підданство до турецького султана, кримського хана чи царя московського..."Волимо під кріпкою рукою царя східного православного в нашій благочестивій вірі помирати, ніж ненависникові Христовому поганинові дістатись!” – таку відповідь "ради" подають нам джерела (ох вже ця незрозуміла одвічна тяга до "міцної руки"). Полковник Тетеря обійшов довкола всіх присутніх, ще раз перепитуючи їх "рішення", хоча, зрозуміло, що це був простий формалізм, і все вже вирішено наперед. Після цього гетьман зі старшинами пішли до московитів, і Бутурлін передав йому царську грамоту в якій повідомлялося про позитивне рішення царя. Боярин також зазначив, що Ян ІІ Казимир порушив присягу, яку давав під час свого обрання, не забезпечив права православних, а навпаки нищить "віру грецьку", тож козаки тепер вільні від клятви вірності королеві, і можуть сміливо присягати царю.Та перш ніж скласти свою присягу, Хмельницький зажадав, щоб від імені царя спочатку присягнули московські посли, тим самим підтвердивши, що права та вольності козацькі не будуть в майбутньому порушені. Такий здавалось би досвідчений політик, а такий наївний (звик, мабуть, до демократичних процедур сейму з його дебатами та правом вето). Боярин Бутурлін познайомив його новою реальністю: "наш цар не присягає своїм підданим". Гетьман був дещо спантеличений, тому на декілька годин зачинився з полковниками порадитися. Тетеря ще раз пішов до Бутурліна й спробував його переконати присягнутися, але марно (за цю непоступливість боярин пізніше отримає від царя особливу подяку). Зрештою, вирішили повірити запевненням московитів, що "царскоє слово пєрєменно нє биваєт", і 8 січня 1654 року гетьман таки присягнув. Далі буде...