Не люблю заголовки в медіа цими днями на кшталт «Польща домоглася, щоб Європа купувала менше української сталі». Це дуже містечковий погляд на те, що відбувається в металургійній галузі і боротьбі за ринки у світі.З одного боку, ЄС обходить пункт 3 статті 7 Угоди Світової організації торгівлі про захисні заходи: вона каже, що обмеження на імпорт для уникнення значної шкоди національному виробнику (тобто захисні заходи) можуть накладатися не більше ніж на 8 років. За цією нормою попередні торговельні обмеження ЄС втрачали чинність саме вчора, 30 червня. І для захисту своїх інтересів треба було шукати нову формулу, яка не буде предметом регулювання Угоди про захисні заходи і статті XIX ГАТТ. Цією формулою і став Регламент 2026/1384 та імплементаційний Регламент 2026/1457 на його виконання. У результаті Україна замість 2,5 млн т експорту металургійної продукції минулого року тепер матиме гарантовану квоту 1,05 млн т (але шляхом конкуренції з іншими постачальниками можна вийти і на більші цифри).Наче виглядає, як зрадонька. З 2022 року ЄС призупинив застосування safeguard measures до українських товарів, а минулого року продовжив цю політику до травня 2028-го. Але хто уважний, той побачив вище, що нові європейські регламенти не є safeguard measure: вони не підпадають під Agreement on Safeguards і статтю XIX ГАТТ, бо посилаються не на раптове зростання імпорту іноземної сталі в ЄС як загрозу, а на надлишкові потужності виробництва сталі у світі, що будувалися роками і ставали загрозою для європейських виробників. А отже, і ми як не-частина Єдиного ринку ЄС (поки що), не змогли обійти обмежень. Але це питання вирішуватиметься далі, зокрема в ході переговорів про вступ до Євросоюзу.У кінці попереднього абзацу – знову вся «сіль». Запроваджені ліміти на імпорт сталі не стільки про Україну, скільки про захист європейської промисловості, про європейську суб’єктність. І цим ми мали б тішитися. ЄС нарешті побачив, що у світі виробляється дедалі більше сталі, а тому через відкритий ринок він імпортував її дедалі більше. У 2024 році загальносвітовий надлишок виробництва сягнув 600 млн т. До 2027-го цей показник може зрости до 700 млн, а у 2028-му – до 745 млн. Минулого року ЄС імпортував майже 39 млн т сталі і був найбільшим у світі покупцем. Цьогоріч вирішив цього статусу позбутися і скоротити обсяги імпорту до 18,3 млн т. Бо йдеться про захист не тільки свого виробника, а й стабільності ланцюгів постачання, обороноздатності, торговельного балансу, цілей декарбонізації і робочих місць. Захисту головним чином від Китаю (пост вище про Industrial Accelerator Act також про це).