ҐАЇНІЧАКІЙО

напевно, найчастіше питання, яке мені ставлять за увесь час існування мого блогу: «Борисе, як мені стати стилістом? Які перші кроки робити в цій професії?»якщо хочеш буди професійним стилістом, зростати у фешн-сфері або зрозуміти, як створювати сильні образи для себе: стиль — це навичка, яку можна прокачати. Навчитися бачити пропорції, працювати з кольором і збирати образи не інтуїтивно. за 12 занять на курсі "Персональний стайлінг" навчишся:• визначати типи фігури та працювати з пропорціями• добирати кольори під зовнішність і запит• створювати капсули та образи для різних цілей• у фіналі — проведеш розбір гардероба з реальним клієнтом і запакуєш результат у професійний кейс для портфоліонавчатиме — Анна Пустовалова. Працювала з SOVA, SONY, NIKE, UGG, SAYYA, AROMATEQUE, KSENIASCHNAIDER та допомогла 300+ клієнтам знайти свій стиль.курс буде корисним не лише стилістам, а й фотографам, маркетологам, дизайнерам, фешн-байєрам, консультантам у ритейлі — та всім, хто хоче вибудувати стиль усвідомлено.старт — 22 червня. Детальніше — тут 🖤 #ad

Учора ввечері відбулася круїзна колекція Gucci 2027 під керівництвом Демни. Коли я подивилася на фотографії моделей, одразу впізнала естетику Balenciaga, але моя колега влучно зауважила, що це вже не Gucci й не Balenciaga — це Демна.Виникає відчуття, що Демна не може радикально відійти від власної естетики, а щоразу переосмислює її в межах нового модного дому. Звісно, так працює більшість дизайнерів: вони накладають власне бачення на архіви та код кожного бренду. Але тут постає тонка межа — як зробити так, щоб колекція все ж асоціювалася з домом моди, а не з креативним директором.Як я вже писала раніше, сьогодні дедалі більше акцент зміщується на фігуру креативного директора. Ми говоримо про «кросівки часів Рафа Сімонса у Dior», «туфлі Матьє Блазі для Chanel» або «Balenciaga часів Демни» — і ці означення поступово стають не менш важливими, ніж сам бренд.Повертаючись до круїзної колекції Gucci 2027, її показ відбувся на Times Square — локації з сильним символічним значенням для бренду. Саме тут у 1953 році Gucci відкрив свій перший американський бутік. Колекція, своєю чергою, була присвячена нью-йоркському клієнту — людям, які живуть у місті та органічно існують у ритмі «Великого Яблука».У стилізації простежуються знайомі, подекуди вже надто часто використані прийоми: килимок для йоги, книжка чи блокнот у руці. Помітна й алюзія на Джона Кеннеді-молодшого — модель, який виходить у костюмі з рюкзаком.Чи «звучить» це як Gucci — питання відкрите. Чи «звучить» це як Демна — так. Очевидно, що справжню відповідь дадуть продажі та реакція ринку, але наразі, принаймні публічно, результатів після зміни креативного директора ще не видно.

У листопаді 1941 року американський Vogue присвятив цілий номер родині Вандербільтів. Обкладинка і головний матеріал на 30 сторінок мали промовисту назву — «The House of Vanderbilt: 60 Years Of New York Society». Світський оглядач Френк Кроуніншилд детально відтворив історію династії — з її гучними іменами, модними тріумфами та продуманими міждинастичними шлюбами, що формували соціальний ландшафт по обидва боки Атлантики.Фотографії зафіксували розкіш їхнього світу — вишукані інтер’єри десятка резиденцій, колекції мистецтва.Втім, цей випуск став не тріумфом, а радше епітафією колись найбагатшої родини Америки. Уже за кілька років величний родинний маєток на П’ятій авеню знесуть, а колосальні статки розтануть у буремні повоєнні часи. «Позолочене століття» завершиться.І все ж міф про Вандербільтів — некороновану королівську династію Америки — переживе їхні капітали. Сьогодні карколомна історія родини продовжує надихати письменників, дизайнерів та режисерів. У тому числі мене.#модніРозкопки

Жіночий погляд на міф: команда UPSLOWUSE презентувала FW26–27Колекція LIMINAL від UPSLOWUSE на головному подіумі UFW стала перформативним зануренням у тіньову сторону нашої ідентичності. Креативна директорка Міла Огли разом із потужною жіночою командою (стилістка Оксана Шульц, режисерка Настя Тимусь та композиторка Христина Кірік) перетворили українську демонологію на актуальний культурний код.Головна метафора сезону — картатий принт, який раніше бренд використовував лише як підкладку, нарешті вийшов назовні. Це символічне «вивертання» того, що ми зазвичай приховуємо. Фірмовий апсайкл-денім та ручне в’язання в поєднанні з анатомічним взуттям HODA.concept створили образи істот «межі» — не добрих і не злих, а просто живих і справжніх.Відмовившись від лінійного дефіле на користь хаотичного руху моделей серед глядачів під тривожні звуки колискових та шумів, команда змусила кожного відчути: наші «демони» — це частина нашої цілісності. Це був досвід перебування всередині події, де межа між глядачем і персонажем стирається. Зрештою, головний меседж прочитався без слів: демони не навколо нас. Можливо, вони — це і є ми, у нашій найщирішій, тіньовій цілісності.

all eyes on NADYA DZYAK — неповторний український бренд вже вдруге в офіційному розкладі Milan Fashion Week 🎀баланс між модною презентацією та художнім висловленням — 2 березня відбулася прем’єра творчого відео нової колекції fall/winter 2026/27 у форматі онлайн на сайті Міланського Тижня Моди, провідних стримінгових платформах та на на площі Piazza Croce Rossa.знятий у співпраці з чесько-українською креативною командою, міні-фільм натхненний роботами сучасної української художниці Катерини Лисовенко. «Мене дуже вразили її картини, поєднання кольорів і сенсів, як вона через міфічні образи передає свої емоції. Я буквально теж «малюю» тканинами сукні, переносячи ці поєднання кольорів і глибину відтінків», — ділиться дизайнерка Надія Дзяк, що наповнила нову колекцію невагомими плісированими фактурами з принтом у горошок, різнотональними відтінками воланів та нашаруванням прозорих матеріалів. продовжуючи діалог між модою та мистецтвом, бренд готує арт-перформанс, який відбудеться 13 березня у Мистецькому Арсеналі в межах Ukrainian Fashion Week у Києві.

не одними борискою єдиними: ділюсь моїми улюбленими фешн-каналами, на які рекомендую підписатись всім:Style fitting talks - телеграм-канал зі стилю та життя в Парижі від стилістки: мода, 90-s, робота та натхнення вуличним стилем французьких міст.Hate Couture - єдиний мультиканал, де об’єднались незалежні автори у спільному просторі. Це майданчик для відвертого діалогу, інсайдів, обміну думками та конструктивної критикиКінь в пальто від Гуччі - канал про моду та мистецтво, креативні матеріали, процеси створення речей, незвичний дизайн та трохи гуморуcimetière — мода, кіно, культура: актуальне, архівне і малознане у дослідженнях і лонгрідах.KOVALCHUK — авторський блог Тараса Ковальчука про життя, моду і технології. Простими словами про цікаві речі і явища.Фейв Рурка — все, що пов'язано зукраїнським фешн: нові колекції брендів, багато добірок, огляди шоурумів, натхнення на образи, безкоштовні сезонні гайдиFashion Digital Ukraine —аналітичний канал про те, як мода, люкс і технології змінюють світ до 2030 року.Модне зубожіння – канал із дещо сатиричним поглядом на моду, поп-культуру, червоні доріжки і стиль.Fashion Department — ваш персональний модний відділ: все про тренди, аналітику, мистецтво, кіно і закулісся світу fashion з погляду екс-шеф-редакторки Harper’s Bazaar & ELLE Катерини Попової.VOLICHKA — знахідки від українських брендів, луки на похорон путіна, коротко про світову моду та поп-культуру.

Зловила себе на тому, що вже половина серпня просто пролетіла зі швидкістю світу. Півмісяця і осінь. ШОК! Куди летить це життя?Та питання незмінне: можна встигнути зустріти осінь у своїй найкращій формі? І так і ні, але якісно почати точно можна.Влітку легко забути про будь-який режим: подорожі, зустрічі, «почну завтра». Але стан тіла і настрій швидко нагадують нам, що їм потрібна увага.Мій онлайн-сервіс тренувань JFIT, щомісяця доказує, що 15 хвилин тренувань на день здатні змінити більше, ніж здається. Перестаньте сприймати мою пропозицію як одноразові 15 хв, які фактично НІЧОГО НЕ змінять, я не буду вас обманювати. Але подивіться на мене і зрозумійте, що моя форма це проста математика: 15 хв помножені на 5 занять на тиждень:15 хвилин × 5 занять = 75 хвилин на тижденьУ році приблизно 52 тижні.75 хв × 52 тижні = 3900 хвилин на рік3900 хв ÷ 60 = 65 годин на рік5 днів × 52 тижні = 260 тренувальних днів на рік…і тут вже кожні «15 хвилин» грали свою роль. Вражає, правда?) До цього ж це 15 хв без дороги у спортзал, без складних дієт. Тільки зрозумілі вправи вдома, смачне меню й підтримка команди, яка завжди поруч. Займайся зі мною будь-де і будь -коли. Я знаю, що ми всі зайняті і сучасні, тому моєю метою було як раз створити універсальну систему, яку можна індивідуально персоналізувати до кожної! І це зовсім не про «треба». Це про «хочу»! Бо коли бачиш результат і відчуваєш легкість, зупинитися вже дійсно неможливо а ці 15 хвилин стають улюбленими в кожних 24 годинах.Старт нового потоку 18 серпня. Ти просила знак? Це він. Час нарешті обирати себе!Приєднатись до JFIT

«трупи, що пливуть каналом» — перше враження від модного показу [хоча складно його називати саме так] авторства Carol Christian Poell змушувало тіло нервувати та покриватись холодним потом.червень 2003-го року, Naviglio Grande у Мілані — публіка, що буденно й розмірено прогулювалась узбережжям, була раптово вражена видовищем, про яке ніхто не попереджав: раптово у холодній воді глибокого каналу зʼявився десяток тіл. повністю розслаблені та одягнені у фактично звичайний одяг, вони справляли враження померлих. але це були живі моделі, що нетривіальним способом демонстрували одяг з колекції SS04 від дизайнера Carol Christian Poell.крок проти звичної системи — Carol Christian Poell мало хвилювався про комерційний успіх чи довершений вигляд своїх виробів: наступного дня одяг, частково зруйнований та просякнутий неприємним запахом вод, розсмітили у шоу-румі бренду. такий хід — цілком підпорядкований філософії автора, що досліджує марнославство, екзаменує тіло та розкладає на найменші атоми власноруч створену катастрофу.

А знаєте... Я в усьому буду блять звинувачувати Мішеля Фуко та всіх авторів школи постмодернізму та постструктуалізму. Бо коли ти розмиваєш дихотомію, коли слова мають більше значення, коли "істини" не існує, народжується суспільство пост-правди. А це, а це блять призводить до того, що немає фактів, є підтексти, таємні послання, сліпий пошук справжнього значення. Пост-іронія і суспільство пост (невідомо скільки їх) модерну не може відрізняти правду від неправди, бо межа так розчинилася.Слова мають більшу вагу, ніж справи в просторі, але потім реальність пиздить тебе чоботом, і це немає значення, адже якщо реальність назвати іншими словами - вона перестає нею бути.Якщо хтось каже, що "путін мій друг, у нас чудові стосунки" - воно крякає як качка, ходить як качка та виглядає як качка. І значить це качка, а не лебідь як чомусь люди собі уявляли. Якщо путін вводить підтягує війська, а потім повноцінно їх вводить - тут немає подвійного дна, це просто факт. Делулу діди прямо кажуть, що вони будуть робити, але звикле до пост-правди суспільство як загальна одиниця продовжує оперувати переконаннями, що це "гра" або "стратегія" або що завгодно, окрім прямого значення. І слова з одного боку важливіші за справи, а з іншого - одночасно беззмістовні. І це те саме "двоємисліє", це пост мета модерн як він є, його уособлення та, можливо, фінальна форма. Я ненавиджу Фуко, Дерріда, Батлер і Жижека, бо вони своїми руками створили філософію, де немає ні чорного, ні білого, немає правди і немає сенсів.

«Мені було мало звичайного портрета», — ділиться фотограф Валентин Бо: і я його розумію. Девід Лінч, кумир з дитинства, приїздить в Київ — на дворі листопад 2017-го року. осінь — ідеальний час для перегляду серіалу «Твін Пікс»: простір сну й фантомів, вимір-проєкція жахів підсвідомого, що нагло пробиваються у реальність. «Вперше я подивився «Твін Пікс», коли мені було 8, — пригадує Валентин, — Мій погляд був настільки прикований до екрана, що коли мама зайшла в кімнату й запитала мене, чому я лежу на письмовому столі, я так і не зміг відповісти». Лінч знаний за вміння втягнути мільйони людей в магію наяву — глибинно зʼєднуючись з травматичним досвідом та мистецько осмислюючи його, режисер звертається до непроявленого, знаходить фізичну форму невловимого. це й прагнув передати Валентин як фотограф — його портрети Девіда Лінча співіснують разом із лялькою, яку Бо створив власноруч. недитяча іграшка уособлює особисті переживання глядачів — а її місцезнаходження, скляна колба, є матеріалізацію того, чого торкається режисер, просто перебираючи пальцями в повітрі. #кіно & #фотомитець