А знаєте... Я в усьому буду блять звинувачувати Мішеля Фуко та всіх авторів школи постмодернізму та постструктуалізму. Бо коли ти розмиваєш дихотомію, коли слова мають більше значення, коли "істини" не існує, народжується суспільство пост-правди. А це, а це блять призводить до того, що немає фактів, є підтексти, таємні послання, сліпий пошук справжнього значення. Пост-іронія і суспільство пост (невідомо скільки їх) модерну не може відрізняти правду від неправди, бо межа так розчинилася.Слова мають більшу вагу, ніж справи в просторі, але потім реальність пиздить тебе чоботом, і це немає значення, адже якщо реальність назвати іншими словами - вона перестає нею бути.Якщо хтось каже, що "путін мій друг, у нас чудові стосунки" - воно крякає як качка, ходить як качка та виглядає як качка. І значить це качка, а не лебідь як чомусь люди собі уявляли. Якщо путін вводить підтягує війська, а потім повноцінно їх вводить - тут немає подвійного дна, це просто факт. Делулу діди прямо кажуть, що вони будуть робити, але звикле до пост-правди суспільство як загальна одиниця продовжує оперувати переконаннями, що це "гра" або "стратегія" або що завгодно, окрім прямого значення. І слова з одного боку важливіші за справи, а з іншого - одночасно беззмістовні. І це те саме "двоємисліє", це пост мета модерн як він є, його уособлення та, можливо, фінальна форма. Я ненавиджу Фуко, Дерріда, Батлер і Жижека, бо вони своїми руками створили філософію, де немає ні чорного, ні білого, немає правди і немає сенсів.