«Мені було мало звичайного портрета», — ділиться фотограф Валентин Бо: і я його розумію. Девід Лінч, кумир з дитинства, приїздить в Київ — на дворі листопад 2017-го року. осінь — ідеальний час для перегляду серіалу «Твін Пікс»: простір сну й фантомів, вимір-проєкція жахів підсвідомого, що нагло пробиваються у реальність. «Вперше я подивився «Твін Пікс», коли мені було 8, — пригадує Валентин, — Мій погляд був настільки прикований до екрана, що коли мама зайшла в кімнату й запитала мене, чому я лежу на письмовому столі, я так і не зміг відповісти». Лінч знаний за вміння втягнути мільйони людей в магію наяву — глибинно зʼєднуючись з травматичним досвідом та мистецько осмислюючи його, режисер звертається до непроявленого, знаходить фізичну форму невловимого. це й прагнув передати Валентин як фотограф — його портрети Девіда Лінча співіснують разом із лялькою, яку Бо створив власноруч. недитяча іграшка уособлює особисті переживання глядачів — а її місцезнаходження, скляна колба, є матеріалізацію того, чого торкається режисер, просто перебираючи пальцями в повітрі. #кіно & #фотомитець