ПІДСУМКИ ПРАВОПИСНОЇ ДИСКУСІЇ
Микола Скрипник

Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш. Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш. Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш. Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками. До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш.

Частина №7
Повернутися