ПІДСУМКИ ПРАВОПИСНОЇ ДИСКУСІЇ
Микола Скрипник

і т.д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду. Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні. Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу. Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису. Отже, треба поставити собі таке питання - до яких наслідків дійшла правописна конференція, як висновки вона зробила з усієї попередньої роботи, та що вона дала. Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції. Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років.

Частина №3
Повернутися